Ідеал людського достоїнства й цивільного служіння батьківщині (На прикладі роману А. Н. Радищева “Подорож з Петербурга в Москву”)
1. Соціальна й політична обстановка в Росії наприкінці XVIII – початку XIX століть. 2. Першовідкривачі нової людини в літературі. 3. Їхньої заслуги перед вітчизняною літературою. 4. А. Н. Радищев – проповідник цивільної самосвідомості.
Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов’язаний А. С. Пушкін На рубежі XVIII-XIX століть у Росії й за рубежем відбувається ряд найважливіших історичних подій (Пугачевское повстання, війна за незалежність Сполучених Штатів Америки, Велика Французька революція), які не могли не вплинути на самосвідомість
Однак “Недоук” при всьому його видаленні від ідей революції є першою комедією на російській сцені, у якій піднімаються соціально-політичні проблеми Основний конфлікт комедії – протистояння неосвіченої реакційної маси й загниваючого дворянства. У комедії відбувається розвінчання словами позитивних героїв культу Катерини II як мудрій і освіченій правительці. Вся влада в державі, по суті, належить тупим і незначним Простаковим і Скотининим, але автор ще не призиває читача до зміни подібного порядку, а тільки журиться його силою й сталістю. Державіну вдалося розкрити контрастність і складність світового пристрою, однак все це не змогло вилитися в осмислені соціальні тези-претензії.
При цьому не можна заперечувати значимість творчості Г. Р. Державіна як новатора Його “Фелица” – складний віршований добуток, що ламає підвалини класичної оди. Тут уперше в добутку такого жанру з’явилася соціальна сатира. Похвала імператриці чергується з гострим і їдким глузуванням над “мурзами” – чиновниками. Особливе місце у творчості цього поета займає вірш “Володарям і суддям”.
Це неприкрите, гнівне звертання художника слова до “земних богів”, які, за словами поета, не тільки низвергнути з п’єдесталів, але й суджені простим народом: Не внемлют! бачать – і не знають! Покриті мздою очеса: Злодействи землю потрясають, Неправда зиблет небеса И ви подібно так упадете, Як із древ зів’ялий аркуш упаде!
І ви подібно так умрете, Як ваш останній раб умре!..” А. Н. Радищев стає першим російським письменником, у добутках якого теми людського достоїнства й цивільного служіння батьківщині пролунали неприкрито й у повний голос Особлива увага при розгляді цих тим у творчості поета й письменника варто звернути на два добутки: оду “Вільність”, написану в 1783 році, і програмна прозаїчне “Подорож з Петербурга в Москву”. “Вільність” оспівує американську революцію за волю й рівність кожного громадянина країни, про що російським громадянам залишалося тільки мріяти. Головною темою, однак, стає вільність, воля людини – “безцінний дарунок”, даний кожному.
Ода – заклик до революції, заклик до відмови від життя, заснованої на рабстві, обмані й насильстві. Самодержавство – основний суспільний порок того часу, “тьмяний трон рабства”. Позбутися від нього Росія зможе тільки тоді, коли прийде революція, коли “виникне рать усюди брану, надія всіх озброїть”.Своїм добутком поет призиває громадян до революції, хоча й розуміє, що час її ще не прийшло.
Більше глибокий розвиток тема суспільної свідомості й боргу одержала в програмному для Радищева добутку – романі-подорожі. “Подорож з Петербурга в Москву” показало своїм читачам, що головний ворог народу – кріпосницький^-кріпосницький-самодержавно-кріпосницький лад. Вся складна композиція добутку з його невипадково обраним маршрутом і цікавим малюнком станцій необхідна для повного викриття політики Катерини II. Це викриття відбувається поступово, однак у кожній главі перебувають елементи, від яких образ мудрої й справедливої імператриці тьмяніє й вицвітає. Особливе місце займає центральний елемент добутку – сон мандрівника, іронічний і саркастичний, при всьому ідеалізмі описаної картини Фінал – самовикриття монарха, коли Істина-Прямов-Зора допомагає імператорові скинути з око завісу, і побачена картина вражає монарха: “Одягу мої, настільки блискучі, казалися замарані кровию й омочени слізьми”.
Також протягом усього роману автор наполегливо показує жахливе положення основної народної одиниці – безправного кріпака. Мандрівникові, від якого ведеться оповідання, постійно попадаються на очі жахаючі картини: непосильна мужицька праця на чужих, панських полях, безрадісність і вбогість традиційного селянського побуту, якого нема чим скрасити або розцвітити, постійні й зовсім безкарні акти насильства й знущань над “худобою мовцям” – селянином – з боку лиходія й повноправного хазяїна – поміщика. “Звірі жадібні, пиявци ненаситні”, залишають своєму мимовільному слузі в лапотках тільки те, чого відняти при всьому бажанні не можуть, “одне повітря”.
Остаточний вирок соціальним порокам письменник виносить одою “Вільність”, включеної в текст добутку Бунтарський і свіжий дух радищевских добутків допоміг стати художникові слова в очах нащадків прикладом безоплатного й самовідданого служіння батьківщині. Однак важко дався цей заклик авторові. Практично відразу ж після виходу “Подорожі…” пронісся слух про те, що з’явився в країні “бунтівник – гірше Пугачова”. Радищев був арештований і засланий у Сибір на каторгу, де здоров’я художника було остаточно підірване.
Фонвізін, Державін, Радищев – письменники, безсумнівної, різні й важко порівнювані. Однак без них історія Росії була б описана іншими фарбами Адже без відкриттів в області художнього слова, зроблених спочатку Фонвізіним, а потім і Державіним, Радищеву було б незрівнянно важче підняти народ на праве діло
(1 votes, average: 5.00 out of 5)