Безкорисливе служіння Батьківщині на прикладі образів Гринева й Пугачова

В історичному дослідженні Пушкін показує реального Пугачова – лиходія й народного улюбленця. Поетеса Марина Цветаева писала про два Пугачових, які є в Пушкіна: “Пугачов в “Капітанській дочці” і Пугачов в “Історії пугачевского бунту”, здавалося б, однією рукою писані. Але Пугачова з “Капітанської дочки” писав поет, з “Історії…” – прозаїк. “Тепер” – продовжує Цветаева – “очна ставка дат: “Капітанська дочка” – 1836 рік, “Історія…” – 1834.” Виходить, Пушкін свого Пугачова писав, знаючи…?”.

Помітимо,

що Н. В. Гоголь уважав “Капітанську дочку” романом. Його вразила “чистота й безыскусственность” стилю, що в ньому “у перший раз виступають саме російські характери – безладдя часу й простої велич простих людей, усе – не тільки сама правда, але ще як би краще її”. Хочеться додати: це вище правди, тому що людяність, що проявляється героями “Капітанської дочки” дозволяє їм піднятися над невблаганною й твердою логікою соціальної боротьби. У цьому й полягає відсвіт пушкінської мрії про справді людські відносини.

” Капітанська дочка” – це поетична Історія,

що має свій побутовий уклад, овіяний своєрідною поезією, свій склад думок і эстетические ідеали. Пушкіна писав із захопленням і любов’ю, від цієї любові – дивна, неповторна поезія його повести. На думку Ю. М. Лотмана, Гринев, незважаючи на свої сочинительские досвіди, не поет, але Пушкін “наділяє його розташуванням душі до живейшему прийняття вражень, следственно до швидкого міркування понять, що й сприяє їхньому поясненню”. “Це і є натхнення, завдяки якому, Гринев стає “поетом в історії””

Перша зустріч Гринева й Пугачова відбулася, як ми знаємо, в особою, навіть трохи романтичній обстановці. “Я виглянув з кибитки: усе було морок і вихорь. Вітер вив з такою лютою виразністю, що здавався одушевленим…”. Зустрічаючи мужика на дорозі, Гринев просить провести через буран до якого-небудь житла. “Послухай, мужичок, чи візьмешся ти провести мене до нічлігу?”. Останній виконує його прохання. Опускаючи деякі наступні події, у тому числі сон Гринева й розмови на постоялому дворі, зупинимося на моменті, де Гринев дякує своєму вожатому. “Я покликав вожатого, подякував за надану допомогу й велів Савельичу дати йому полтину на горілку”. Савельич категорично відмовляється зробити це, і отоді Гринев дарує мужикові свій заячий кожух. “Добре, – сказав я холоднокровно, – якщо не хочеш дати полтину, то вийми йому що-небудь із мого плаття. Дай йому мій заячий кожух”.

Із цього моменту в справу вступає принцип дарування, заснованого на щедрості й великодушності. Подарунок Гринева заснований саме на цих двох принципах. (Тут доречно провести аналогію з вираженням “віддати останню сорочку” – Гринев, не маючи можливості грошима віддячити провідника, дарує йому кожух зі свого плеча.) Поетизація кожуха відбувається за рахунок художнього генія Пушкіна, що вплітає цю деталь у складну систему відповідностей, значеннєвих і ситуаційних. Значимість цього подарунка позначиться повністю в момент можливої страти Гринева, як виявилося, Пугачов і провідник – одна й та сама особа.

Далі Гринев, поступово “наближаючись” до Пугачова, починає відчувати всю багатогранність цієї людини: “…п’яниця, шатавшийся по постоялих дворах, осаджував міцності й потрясав державою!”. Він же робить Гриневу самі різні благодіяння, дарує йому шубу зі свого плеча, коня й полтину грошей, незважаючи на дурне втручання Савельича зі своїм “реєстром”. Пугачов “переплачує” і рухає далі заснований на даруванні сюжет. У ньому пан-гринев і мужик^-пугачов виходять за рамки поводження, властивого їхньому соціально-становому положенню, їхні розмови дружні, а відносини – довірчі: “Пугачов дивився на мене пильно, зрідка прищулюючи ліве око з дивним вираженням крутійства й насмішкуватості. Нарешті він засміявся, і з такою невдаваною веселістю, що і я, дивлячись на нього, став сміятися, сам не знаючи чому”. Це є якимсь чудом, тому що змушує учасників процесу вийти за межі свого “я” на нейтральну територію, відкриту й незахищену, вимагає натхнення вчинків і розташування одного до іншого. Далі варто розглянути ще один цікавий момент.

Пугачов задає Гриневу каверзне запитання, щоб перевірити його, і чекає прямої відповіді: чи визнає Гринев його чи государем ні? Гринев стояв перед дилемою. З однієї сторони це визнання забезпечувало б йому всілякі милості з боку Пугачова, але суперечило б поняттю Гринева про честь. “Це здавалося мені малодушністю непрощенним…”. З іншого боку, якби він назвав його ошуканцем і самозванцем, те парубкові була б пряма дорога на шибеницю. Нарешті, як виражається Гринев, “почуття боргу восторжествувало в мені над слабостию человеческою”. Він чесно говорить, що не може служити Пугачову, але, разом із цим, ухиляється від прямої відповіді. “Бог тебе знає, але хто б ти не був, ти жартуєш небезпечний жарт”. Пугачов розуміє підтекст цієї відповіді, але прямого “ні” не пролунало. Тому він обмежується власними здогадами й висновками: “Так ти не віриш, що я государ? Ну, добро…”.

На речення послужити йому, Гринев уже впевнено відповідає, що не може, тому що він вірний присязі й не владний над своїми начальниками. Пугачов не обурюється, що Гринев не повірив йому, а довірчо повідомляє співрозмовника про свій задум, і знову зазиває Гринева до себе, великодушно обіцяючи нагородити його за службу. “Хіба за старих часів Гришка Отрепьев не царював? Послужи мені вірою й правдою, і я тебе подарую й у фельдмаршали й у князі…”. Але парубок удруге відмовляється й надає самому Пугачову рішення, як з ним надійти… Тим самим вони виходять за рамки бінарного “так” або “ні” і знімають протилежність “мужик/пан”.

Батько Гринева, будучи людиною прямим і имеющим свої погляди, відповів би майже як капітан Миронов: “Ти мені не государ, ти злодій і самозванець”. Він по-своєму прав, але Гринев надходить більш розумно, дивлячись на це з іншого боку, нейтрально. Служити він Пугачову не буде, на відміну від Швабрина (“Адже обстригся в кружок і тепер у нас відразу з ними бенкетує!”), а піде проти Пугачова зі зброєю в руках: “Сам знаєш, не моя воля; велять іти проти тебе – піду, робити нема чого”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Безкорисливе служіння Батьківщині на прикладі образів Гринева й Пугачова