Композиція “Подорожі з Петербурга в Москву” А. Н. Радищева

1. Особистість автора. 2. Основний зміст добутку. 3. Особливості композиції “Подорожі… “. 4. Революційне значення Творчість А. Н. Радищева, першого російського письменника-революціонера, було засновано й підготовлене цілим поруч важливих історичних подій: Пугачевским повстанням, війною американських колоній за незалежність, Великою Французькою революцією. Ці історичні віхи не тільки вплинули на становлення характеру письменника, але багато в чому й стали вирішальними в його творчості. Радищев стояв у джерел визвольного руху в Росії

й багато в чому передбачив революційні ідеї декабристів.

Повість “Подорож з Петербурга в Москву”, написана в стилі сентиментальних дорожніх заміток, стала програмним для Радищева добутком “Подорож…”, завдяки своєї всеобъемлимости росіянці життя, стало маніфестом антимонархічних і антикріпосницьких висловлень. У добутку відзначена взаємна залежність самодержавства й церкви, і, як результат, така ж залежність між моральним падінням народу й відвертою розпустою вищого суспільства: “нижні заражаються від верхніх, а від них виразка розпусти дістає й до сіл”.

Автор указує читачеві, що “в’язні

неволі, влада й вістря в руках имеющие” стають “наияростнейшими проповідниками її”. Також указує письменник і на шкоду цензури. Вона не дає думкам спокійного ходу й не дозволяє печатці нести свою оздоровчу функцію Особливо ясно ці думки простежуються в главі “Спаська Полесть”, де иносказательно зображується імператорський двір і сам імператор, в одязі, що промок від крові й зліз безневинних, “найперший у суспільстві вбивця, найперший зрадник, ханжа й пагубний комедіант”. Бачачи й вакханалію гноблених, позбавлених людських прав селян, і відвертий бруд і розпусту вищого суспільства, автор бачить порятунок для країни в народній силі і єдності. Підставою для цінності або безцінності людини для автора стають справді народні якості.

Не випадково в мовленні про виховання молоді (“Едрово”) одним з неухильно дотримуваних критеріїв висувається вимога годуватися роботою своїх рук – це і є основна селянська мораль Стан великого національного відродження в майбутньому письменник бачить у моральній і фізичній красі селян, у їхній чистоті й шляхетності. Він бачить зростаючий у народі протест, і це спонукує його викликнути: “Страшися, поміщик жестокосердий, на чолі кожного із твоїх селян бачу твій осуд”. Його негатив і заперечення дворянського стану читач може помітити в наступній фразі: “ПРО! якби раби, тяжкими узами обтяжені, яряся в розпачі своєму, розбили залізом, вільності їх перешкоджаючої, глави наші, глави нелюдських своїх панів, і кровию нашею почервонили ниви свої! Що б тим втратило державу?

Незабаром би із середовища їх исторгнулися великі мужі для заступлення побитого плем’я; але були б вони інших про себе думок і права гноблення позбавлені. Не мрія це, але погляд проницает густу завісу часу, від очей наших майбутнє що приховує…”. Письменник бачить прийдешню революцію й вид її страшний: “Дзвін ударяє, небезпека вже обертається над главами нашими. Уже час, піднісши косу, чекає години зручності…

“. Жанр, обраний автором для створення цього добутку, не випадковий. Як не випадково також проходження глав та й сам маршрут, по якому мандрівник рухається. Композиція добутку продумана з особливою старанністю. Глави зв’язує не тільки зовнішній, поверхневий мотив подорожі, але й особлива внутрішня логіка. Кожна глава – новий щабель у розвитку основної авторської ідеї.

При цьому її розкриття йде від часткового до загального – від конкретних, яскравих і прикладів, що запам’ятовуються, до глобального узагальнення. Читач поступово, слідом за автором, переосмислює кожний з фактів, що впізнаються по ходу руху з однієї станції в іншу, а остаточні висновки народжуються у фіналі як би одночасно: автор підводить читача до тих думкам, які поступово оформляє протягом усього добутку й остаточно озвучує їх тільки наприкінці. Кожна глава книги, у зв’язку з такою композицією, повинна розглядатися тільки разом з іншими, а не ізольовано.

Головні герої добутку рівноправні. Це сам мандрівник, ведучий свої записи й висказивающий свої міркування в ході подорожі, і великий росіянин народ. Образ мандрівника, передового дворянина того часу, дуже важливий для розуміння основного змісту самого добутку, тому що в ньому зосередився авторський ідеал людини, здатний вид стражданнями народу.

Він відкрито й для свого часу занадто сміло стає на захист селянства й так само сміло виступає проти самодержавства, що для нього “чудовисько обло, величезно, стозевно й лаяй”. Центральні події в книзі – зустрічі мандрівника з народом. Кожна зустріч, вірніше, сам спогад про зустріч, відкриває нові сторони в російському характері, у результаті чого поступово вимальовується узагальнений образ народної Росії. Одночасно росте й шириться коло народних ворогів і пригноблювачів. У ході подорожі спливає назовні весь жах життя простого селянина, його безпорадність і повне соціальне безправ’я, беззахисність перед сильними миру цього.

Стає видна й непосильна селянська праця на полях, і безрадісність і вбогість побуту селян, і знущання з боку поміщика й пана. “Звірі жадібні, пиявци ненаситні, кріпосники залишають селянинові лише те, чого відняти не можуть – одне повітря”. Автор бачить зв’язок кріпосного права й поміщицьких привілеїв, потурань. Він засуджує нелюдськість подібного ладу в сміливій і грубій для своєї епохи формі.

Даний добуток на десятиліття вперед стало маяком для російського визвольного руху. Радищев – перший у вітчизняній історії письменник-революціонер, що дійсно багато зробив для свого народу. Недарма після Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді під уламками огорожі Зимового палацу робочо-селянська влада встановила свій перший пам’ятник: висічене із грубого каменю, звернене до Неви особа революційного пророка, письменника А. Н. Радищева


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Композиція “Подорожі з Петербурга в Москву” А. Н. Радищева

Categories: Твори з української літератури

Links