І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила (за драмою Ів. Кочерги “Свідчене весілля)

Відколи людина навчилася добувати вогонь, він безвідступно крокує поряд з нею. Люди не уявляли собі життя без світла, ще в літній час, коли день був довгий, а ніч коротка виснаженні денною працею люди могли обійтися без світла. Але узимку, коли панують довгі вечори, світло було просто необхідне. Та з давніх – давен, воно було не лише, для помочі людям, але й було предметом поклоніння. Люди поклонялися сонцю, вогню й наділяли їх магічною силою. Ще й тепер в храмах бачимо перед іконами маленькі лампадки, в яких горить вогонь. Взагалі, світло –

це життя. Коли б Землю вкрив морок, все живе перестало б існувати, запанувала б вічна мерзлота, і Земля перетворилася б з переповненої пташиним співом і різнобарвністю квітів планети у мертву величезну кулю.
Відштовхуючись від історичних документів, драматург у своїй уяві намалював цілком ймовірну картину боротьби киян за світло, оскільки вважав, що соціальна несправедливість знущання, приниження людської гідності неминуче породжують протести і можуть стати причиною повстання.
Життя людей неможливе без світла, особливо, життя ремісників, а київський воєвода заборонив світло у місті. Саме такий сюжет
драми Івана Кочерги Свіччине весілля”.
Український трудящий народ ніколи не терпів знущань над собою, сміливо піднівався на справедливу боротьбу з усякими гнобителями в ім”я утвердження волі і справедливості. І завжди серед маси народу знаходився сміливий проповідник. Таким провідником і був І. Свічка. Дивлячись на знущання над народом, Свіча вирішив будь-яким способом викрасти грамоту, яка б дозволила жити і творити ремісникам їх чудові вироби. Адже крім того що воєвода заборонив користуватися світлом, він назначав ремісникам непосильну працю. Люди обурювалися:
А завтра ж всі гуртом до магістрату,
Нехай тепер хоч світло дсть, хоч ні-
А на панів не будем працювати!
Іван Свічка народний улюбленець. Свічка – не прихильник кровопролиття і спочатку намагається переконати своїх супротивників – ворогів у їх неправоті, відмовляючи від бійки гарячкових ремісників:
Товариші! Не в кулаці, а в правді
Тепер повинна бути наша міць.
Облиш цю лаву, Чоне, мусим ми
Словами нашу правду довести.
Іван Свічка, покликаний до замку відремонтувати годинник на вежі, сміливо висловлює воєводі протести заборони світла на Поділлі і свавілля його слуг. І, мабуть, сама доля допомогла Іванові викрасти грамоту. Зробив він це заради людей, а зокрема, заради коханої дівчини Меланки. Вона нещодавно стала сиротою, і кохання Івана допомогло їй пережити це горе. Через деякий час усі цехи Києва готуються урочисто відзначити шлюб Івана з Мелашкою. Та панські прибічники, побачивши світло, перервали весілля і заарештували Свічку за викрадення грамоти. Його заточили у в”язницю, а Меланка йде на самопожертву заради коханого, в результаті чого гине.
Завдяки Свічці народ Києва здобув світло.
Драма “Свіччине весілля” є дуже актуальною в наш час. Адже і сьогоднішні правителі розуміють, що народ не може жити без світла. Серед нас є особи, які бояться темряви, але є й такі, які бояться духовного мороку. Адже без світла людина не може читати, писати, встановлюватись як особистість.
Немає в світі бурі, щоб огонь
Могла задути вічний та правдивий.
Яким буде майбутнє: освітлене сліпучим промінням, чи вкрите непрониклою для світла завсою з мороку?
З усього населення України лише невеличка частина справді боїться духовного мороку, а решта вважає, що все так і має бути.
Звичайно ж, з таким народом можна зробити все, що захочеш. У такого народу немає нічого святого у душі. З кожним днем все більше і більше людей втрачає віру у силу народу, у силу людського розуму, у силу самого світла. Спостерігаючи за маленькою дитиною, бачимо, що вона боїться темряви. Але досить лише блиснути промінчику – страх зникає. Тп дорослі свідомі люди не повинні чекати променя, вони повинні йти назустріч йому інакше всіх покриє морок. Цей морок не буде пропускати жодного промінчика, світла розуму, а це призведе до духовної деградації народу. Отож, не допустимо такої катастрофи:
Не бійся досвітньої мли,-
Досвітній вогонь запали,
Коли ще зоря не заграла.
Леся Українка


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

І свічки мирної не варта та країна, що в боротьбі її не засвітила (за драмою Ів. Кочерги “Свідчене весілля)