Образ Меланки в драмі І. Кочерги “Свіччине весілля”

Багато в українській літературі є чудових жіночих образів, які чарують нас своїм ліризмом, вродою, чистим коханням. Одним з таким образів є образ Меланки з драми І. Кочерги “Свіччине весілля”. На це вказує і сам автор у передмові до п’єси: “Образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгасний вогник, крізь бурю і терни своєї весільної ночі, є поетичним символом України, що із тьми віків та через стільки бур пронесла незгас-лим вогник своєї волі й культури…” Меланка для дівчат, для своїх подруг – красуня, свічка, яку

вони не дають скривдити писару Козелі-усу. Як і для свого коханого, Івана Свічки, багато вона значить для них, бо віддають належне і її вроді, і її розуму, рішучості та вірності у коханні. А яке щире, чуйне у неї серце, як вона любить свою матір, заради якої порушує страшну заборону світити світло! Сумує мати в темряві, благає, Щоб засвітила…

Зваблива і світла, неначе промінь сонця, Меланка чарує усіх – від подруг до свавільного князя Оль-шанського. Одного разу її побачивши, хоче цей підступний і жорстокий князь оволодіти тим, що сподобалось. Але не така Меланка, щоб проміняти щире кохання на брязкіт золота.

Відповідає вона на залицяння Ольшанського:

Не для князів литовських чи німецьких Моя дівоча воля – вільна я.

Вірна вона своєму Іванові, бо кохає його, і кохає щиро, заради нього ладна піти на все, навіть віддати своє життя. Тому і вмовляє Свічку, щоб не рвався він “до згуби”, бо цим завдає її серцю болю. Але не боїться вона ні погроз князя Ольшанського, ні воєводи, тому і близька усім людям Подолу, тому і говорять при неї на весіллі:

Сім років тебе, Мов свічечку ясную, ми чекали І в темряві журились, а тепер Ти увійшла, і раптом засіяла Палата вся від радісних огнів.

Та не вдалося до кінця відсвяткувати весілля, бо налетіли, як сарана, воєводині люди й забрали її коханого до замку воєводи, ніби забравши і її життя. Змучена, але стійка, рішуча, йде вона до замку, вирішивши будь-якою ціною врятувати свого Івана, навіть кидається до ніг воєводи:

О, поверни мою любов єдину, О, поверни щасливу ту годину І свічку цю весільну засвіти.

Наче повертається життя до цієї дівчини, коли почула відповідь воєводи: якщо вона донесе свічку незгаслою до в’язниці, де знаходиться її коханий, то звільнять його. Не може не зворушити трагічний шлях Меланки, шлях, коли вона береже, більше, ніж власне життя, вогник свічі, який має врятувати життя Іванові:

Чи є ж такая сила, Щоб свічку цю у мене загасила? З моїм життям, з моїм життям хіба

Але не судилося Меланці бути разом з Іваном Свічкою, гине вона, хоч і на руках коханого. Гине через ненависного князя Ольшанського, який хотів силою домогтися кохання Меланки. Не пішла на це вірна дівчина, бо честь для неї – найголовніше, як і кохання. її смерть запалила на боротьбу весь народ, смерть її обурює киян, і вони на чолі з Іваном Свічкою стають до борні за волю:

До помсти всі! До волі! До борні! На честь її по цілому геть місту Засвітимо весільні ми огні!

Образ Меланки – це символ світла, кохання, вірності. Цей образ ніжності й життєвої стійкості надає творові глибоко оптимістичного звучання. Ми захоплюємося її вірним коханням, її рішучістю, її любов’ю до матері, до людей. Цей образ хвилює й чарує нас, пробуджує в душі щирі почуття. Образ Меланки – це образ України, яка через негоди та бурі пронесла невгасиме прагнення до волі, до незалежності, як пронесла сама Меланка непомітний вогник свічі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Образ Меланки в драмі І. Кочерги “Свіччине весілля”