Добуток за драмою Івана Кочерги “Свечкина весілля”

Дзенькав меч Ярослава в битвах з печенігами, водив Ігор полиці на половців, століття татарської неволі виніс наш народ, і зберіг свою душу. І от прийшли й у Київ литовські князі. Змучений віковим ярмом, знекровлений і знесилений народ не зміг відразу дати їм відсіч, не зміг – але й не скорився

Київ 1506 року. Це вже не оспівано в “Ярославові Мудрому” світле, казкове місто, що сіяє золотом і вогнями. Київ похмурим і темний, тому що людям забороненоі навіть свічі світити – аби тільки, мов, не зжечь місто, а насправді для того, щоб відчули

ремісники, труженники – “чорні люди”, що вони – холопи, темні, безправні й неспроможні. Однак народ не примирився ні з тьмою, ні з неволею. У п’єсі “Свечкина весілля” И. Кочерга показує, як з боротьби за право на світло розгорілася пожежа народного повстання. Розгніваний ремісничий Поділ протестує проти “насильства й приниження” гнівними вигуками: “Гнобителі! Кати!”, “Не дочекається він, щоб ми йому робили!”, “Досить уже наруги цього терпите!”, “Нехай світло дасть!”. А проводир і улюбленець цеховиків Іван Свічка твердо вирішує, що б те не було – одержати киянам право на світло:

Немає!

Досить уже! Життя не пошкодую, А привілею наші повернуся А не віддасть добром, то візьмемо силоміць. Об заграву шляхетного їхнього замка, Тоді засвітимо наші каганці!

ДО Свічки й його побратимам-цеховикам приставлений воєвода, князь Ольшанский, литовський лицар. Який же темний і лиховісний їхній мир, нехай і осяяний безліччю свіч! Іван Свічка сміло висловлює воєводі протест проти заборони світла на Подолі й свавілля його слуг, а потім при сприянні Гільзи – дружини воєводи – здобуває князівську грамоту про скасування “темного закону” і передає його киянам. Тепер князівська грамота привілей у руках ремісників, і всі цехи готовлять урочисто відзначити шлюб Івана з Меланкой. На честь Меланки й Свічки Ми цеху засвітимо свічки! А якщо хтось знову посмітить перечити цьому, те:

Грудьми й мечем – від вітру й людей Клянемося наше світло обороняти!

А коли на мирний свято цеховиків свавільно уривається збройний загін і Ольшанский заарештовує Івана Свічку, цеховики переконуються, що миром не домогтися справедливості…

Свічка – не прихильник кровопролиття й спочатку намагається переконати своїх ворогів у неправоті, і переконавшись, що мирні акції не допоможуть, Іван Свічка призиває весь трудовий Поділ до збройної боротьби, щоб силоміць затвердити правду в житті:

А тепер на приступ! До зброї всі! До волі! До боріння! І за ним відправляються на бій з ненависними гнобителями всі ремісники, тому що вірять йому, поважають його світлий розум і шляхетні розриви. А цей юнак до сліз торкає своєю шляхетністю. Коли йому пропонують волю замість на князівську грамоту, Свічка відповідає:

И в самій справі, край? Звільниш мене, та й квити? Погано ж ти вважаєш, воєвода, Коли життя за грамоту даєш А хто мені поверне ту надію Пошана той, що я колись беріг… У моїй душі до того ж привілею коли йому загрожують страшною карою, він мужньо заявляє Я не боюся ні смерті, ні катування И все-таки тобі не погасити світла, Що з тьми століть і через стільки бур Проніс народ відважний і вільний

Іван Свічка переконана: не тепер, те в майбутньому український народ запалить свою свічку волі. Але за цю волю варто боротися, тому що

… свічки мирної не поверне країна, що в боротьбі її не засвітила…

Які пророчі слова… Довгий шлях і важкий пройшла наша Україна, як наречена Івана Свічки Меланка, щоб зберегти свій вогник прагнення до волі, щоб у важких мученнях вибороти свою незалежність і зберегти неї. І хочеться вірити, що той вогник буде горіти ясно й висвітлювати нашу дорогу, і зігрівати наші серця, і виконувати наші помисли й дії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Добуток за драмою Івана Кочерги “Свечкина весілля”

Categories: Нові твори

Links