Образ Свічки драмі И. Кочерги “Свечкина весілля”

Образ Свічки проходить через всю драму И. Кочерги “Свечкина весілля”. Автор показує, як з боротьби за право на світло почалася боротьба за волю, як з вогника свічі розгорілася пожежа народного повстання. Відштовхуючись від історичних документів, грамот литовських князів 1494-го й 1506-го років драматург, у своїй уяві, намалював цілком правдиву картину боротьби киян за світло, оскільки вважав, що соціальна несправедливість, знущання, приниження людського достоїнства неминуче породжують протест і можуть стати причиною повстання гноблених

Світло,

свічка, світити – ці слова дуже часто зустрічаються в п’єсі. Темному ремісничому Подолові протиставляється сяючими вогнями замок воєводи. Урочисте запалювання цехових свіч на весіллі Свічки – це начебто спалах непокори в серцях людей. Жорстокий вирок воєводи засліпити Івана, щоб не бачив більше сонця, білого світла, теж пов’язаний з образом світла. Зрештою, слабенький вогник свічі, що крізь буру проносить Меланка, щоб урятувати свого улюбленого, теж символичен. Всієї думки людей спрямовані на те, щоб одержати світло, щоб запалити свічі, тому що з ними “осіння нічка радісний і ясна, як день”.

Світло й воля – це дві частини одного цілого. Запаливши світло, люди одержать і волю, що забрал у них жорстокий литовський воєвода. Але не мовчить, вирує, кипить гнівом трудовий Поділ: “Не дочекається він, щоб знову Ми як раби на замок працювали И як кроти сиділи без вогню!”. Особливе ж невдоволення викликає закон про заборону світла, що розцінюється ремісниками як старання задушити, знищити духовне життя трудящих, позбавити їхньої можливості спілкуватися між собою. Уже сім років живе Київ без світла, не святкують цеху своїх свят, немає ні вечірниці, ні зборів цехових, ні гулянок. “Хоч як співай, а в сутінках сиди, тому що світло заборонене світити!”. Навіть пісню неможливо запекти, тому що вона “непристойна”, тому що ця пісня, “є злочинн і безбожна”, як говорить писар Козелиус. Все це робиться для того, щоб роз’єднати, знесилити ремісників. Добре розуміючи теперішню мету подібних законів, самі розумні з них – кожемяка Втулка й золотарь Передерий – призивають дати гідну відсіч тим, хто хоче позбавити ремісників волі. Особливо ж вагомим є образ головного героя драми зброяра Івана Свічки. Це він добре знає життя людей, це він піклується про інтереси громади, це він готовий віддати життя за спільну справу. Його мужність і високе людське достоїнство обумовлені усвідомленням власної причетності до справедливої боротьби народу за свої права, вірою в торжество волелюбних ідеалів. Свічка впевнено відповідає: “Немає у світі бури, щоб вогонь могла задути вічний і правдивий!”.

Свічка веде людей повернути “привілею” свої: “А не віддасть добром, то візьмемо силою, об заграву шляхетного їхнього замка тоді засвітимо наші каганці!”. И. Кочерга переконливо доводить, що народ береться до зброї в крайніх випадках, тоді, коли гноблення стає страшно жорстоким, принижується людське достоїнство трудівника, знищується його духовність, віра й мораль. Запитує доведений до розпачу Свічка: “…тільки що ж робити, коли добром ніхто не дасть нам світла – його одержати треба – не молити, тому що без боротьби нікчемні всі молитви. І свічки мирної не коштує країна, що в боротьбі її не засвітила”. Ці слова – начебто гасло, під яким ідуть на боротьбу ремісники. А що ж добродії, так ще й чужі, литовські, що вони думають про народ? Вони заявляють: “…навіщо народу світло. Однаково вони читати й писати не вміють…”… Але всупереч всім панам і їхнім прихвосням здобуває Свічка князівську грамоту – “Нехай буде світло!”. Святкують люди Свечкину весілля, хоча й недовгої була їхня радість: забирають проводиря їх до воєводи. Але ніхто не може збити з вибраного шляху Свічку, ніхто не зможе погасити вогонь, що здавна полум’яніє в серцях людей:

“Немає у світі бури, щоб вогонь могла задути вічн і правдивий, задути можна свічку, погасити пожежа навіть можна, навіть всі вугіллячка дрібні затоптати. Але живий вогонь чекає лише, щоб ми його розбудили”, – це слова Івана Свічки, що був загнаний у кут воєводою, але не був зломлений, як не була зломлена і його дівчина Меланка.

Не може не зворушити трагічний шлях дівчини від замка воєводи до темниці, де чекає смерті її наречений, шлях, на якому вона береже більше, ніж власне життя, вогник свічі, що повинен урятувати життя Іванові: “є чи така сила, щоб свічку цю мою погасила?”. Близькі вони своїми мріями, своїми думками, люблять людей, вірять у краще Майбутнє. Тому й говорить зброяр Свічка: “Хоч не для мене – для вільного народу коли-небудь зірка займеться світова”. Це зірка волі, зірка вільної від чужих панів Батьківщини, зірка світла, що зігріває серця простих людей, які зуміли одержати свої привілеї в жорстокій боротьбі з іноземцями, які знущаються з бідних ремісників. Адже є ще такі люди, у серцях яких відчувається “вільний лицарський дух козацтва”, хто взяв на себе нелегка праця “шаблею й сохою далекі наші границі охороняє”. П’єса И. Кочерги “Свечкина весілля” учить любити нашу Батьківщину в минулому, сьогоденні й майбутньому, учить віддавати всі сили, щоб вона з кожним роком усе ставала краще.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ Свічки драмі И. Кочерги “Свечкина весілля”

Categories: Нові твори

Links