Как демон мой, я зла избранник, Как демон, с гордою душой Я меж людей беспечный странник, Для мира и небес чужой… М. Ю. Лермонтов Михайло Олександрович Врубель – один із найяскравіших і своєрідних художників у російському мистецтві. Він ішов своїм складним, вистражданим шляхом. Постійно невдоволений, шукаючий, він розкриває перед нами багатий світ думок і почуттів, глибокого розпачу, любові до природи і краси. Врубель належить до тих художників, мистецтво яких нерозривно пов’язане з їх особистістю, з біографією, що кожен свій твір перетворюють
на сповідь, у кожен вкладають свою жагучу душу. Усі, хто знав Врубеля за життя, хто писав про його творчість, бачили глибокий зв’язок художника з творчістю великого російського поета М. Ю. Лермонтова. Лермонтов був улюбленим поетом Врубеля все життя. Він знав багато його віршів напам’ять, читав їх друзям і близьким. Подібно до Лермонтова, Врубель рано відчув свою обраність, мріяв про славу і визнання. Поет мав на художника особливий вплив. Цей вплив відбився на становленні характеру Врубеля, на ставленні до людей і розумінні самого себе. Художник написав багато ілюстрацій до творів Лермонтова: “Печорін
на дивані”, “Кирибеєвич”, “Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й удалого купця Калашникова”, ілюстрації до поем “Демон”, “Ізмаїл-Бей”, віршів “Русалка” та ін. Одна із найзнаменитіших картин Врубеля – “Демон, що сидить”. Поема Лермонтова “Демон” була для художника поштовхом до створення образу титана, у якому борються світло і пітьма, добро і зло. Він гордий, самотній, прагне любові, незалежності, нещасливий і страждає. Демон Врубеля, як і лермонтовський, сумний, похмурий від того, що він бачить своє майбутнє. І в цьому майбутньому для нього немає нічого доброго, що могло б зробити його щасливим. Врубель зобразив Демона сидячим серед скель і фантастичних квітів. Прекрасний юнак безсило опустив руки на коліна, спрямувавши сумний погляд вдалину. У його погляді, у нахилі голови, у заломлених руках – туга. В обличчі Демона вражають великі палкі очі, що ніби випромінюють внутрішнє світло і запечені від нелюдської пристрасті губи. Його голова з величезною шевелюрою темного волосся ніби не вміщається в простір полотна. Демон пойнятий тугою, він самотній, його тягне в долину: “Какое горькое томленье… жить для себя, скучать собой”. В образі Демона відбилися особисті переживання Врубеля. Художник стверджував, що взагалі “Демона” не розуміють – плутають з чортом і дияволом, а “Демон” означає “душу”, пошук сенсу життя. “Демон, що сидить” ніби уособлює сум і роздуми про недосконалість світу. На одному з малюнків Врубеля зображена зустріч Демона і Тамари в монастирській келії. Врубель обирає момент, що передує трагічному фіналу: Могучий взор смотрел ей в очи! Он жег ее. Во мраке ночи Над нею прямо он сверкал Неотразимьій, как кинжал! Демон на цій ілюстрації кутастий, різкий, обличчя гостре, погляд проникає в широко розкриті очі Тамари подібно до кинджалу. Коси дівчини розпущені, лице випромінює шал любові, у фігурі відчувається боязкість і страх перед невідомістю. Одна рука Тамари ніби ставить перешкоду перед Демоном, а інша – тягнеться до його обіймів. Врубель розкрив дуже складний стан героїні: її хвилювання, вибір між почуттям всепоглинаючої любові і страхом гріха. Картина “Скорений демон” є логічним завершенням цієї лермонтовської теми, що багато років переслідувала живописця. Майже весь простір полотна заповнений тілом і оперенням Демона, що розбився. У нього довге тендітне тіло, понівечене під час падіння, випнуті груди, заломлені за голову тоненькі руки. У правій, безсило розпластаній руці затиснуті пера з його пошкоджених крил. На його обличчі ще сильніше, ніж на попередніх картинах, помітний вираз туги і безнадійності. У “Скореному демоні” Врубель виразив людський дух, повалений у глибоку ущелину, розбитий і покалічений суспільством. Демон Врубеля – це гордий дух, що повстав проти сірого безбарвного життя, що жадав свободи творчості, але був скорений повсякденним життям. Малюнки Врубеля до “Демона” і поема Лермонтова – видатні твори. Ніхто з ілюстраторів Лермонтова ані до, ані після Врубеля не підійшов до його творчості і філософського світу так близько, як це вдалося художнику. Поета і художника єднає подібність характерів, духовна близькість, їхня прихильність до “Демона”, туга за любов’ю і прагнення сказати щось нове світу.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)