“Герої – дворяни в добутках А. С. Грибоєдова, А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова.”

Олександр Сергійович Грибоедоедов, Олександр Сергійович Пушкін, Михайло Юрійович Лермонтов – великі письменники російської класичної літератури. З під їхнього пера вийшло багато безсмертних створінь. Але при згадуванні цих імен у першу чергу в пам’яті виникають такі добутки як “Горі від розуму”, “Євгеній Онєгін”, “Герой нашого часу”. І якщо розглядати героїв-дворян у цих авторів, те це варто робити на прикладі Чацкого, Онегинаи Печорина. Почну із Чацкого.

Його емоційний портрет одночасно дивно простий і різноманітний.

Він типовий позитивний герой, що страждає максималізмом, що проявляється у всім. Якщо він любить, то так, що”…йому мир цілий здавався порох і суєта!” .Чацкий образливо чесний, має неабиякий розум, постійно “прагнучих пізнань”. Він жагуче рветься в бій, причому з усіма відразу. І не важко зрозуміти, що таку особистість чекає розчарування. Адже Чацкий-Герой, а отже повинен страждати. Але проблема полягає в тому, що він завзято не хоче цього робити. Йому просто ніколи страждати, адже в нього стільки справ : женитися на Софії, відкрити всім ока, урятувати Росію. Так наприклад його блискучий розум дозволяє

йому тверезо бачити проблеми політики, обмеження російської культури, питання про гордість і честь; але в той же час Чацкий абсолютно сліпнув у справах любовних. Доходить до смішного: Софія в открытою: “Я його люблю” (про Молчалине); Чацкий: “Пустує, вона його не любить.” Далі – краще. Чацкий – великий оратор у суспільстві глухих. Головний герой “Горі від розуму” любить і вміє говорити. Але після монологу героя Фамусов закрив вуха й кричить: “під суд, під суд”. І ця модель діалогів Чацкого з навколишніми його людьми.

И так, бал. Головна подія комедії. Перед Чацким з’являється світське суспільство. Побачене не сподобалося парубкові. Він розуміє, що в цьому середовищі процвітають служники. І його кохана дівчина не виявилася виключенням, вибравши собі “чоловіка – хлопчика, чоловіка – слугу.” А якщо з’явиться людина, що у науці “впретит розум, що алчет пізнань, або в душі його сам Бог збудить жар до мистецтв творчим, високим і прекрасним, – вони та година: розбій! пожежа! “

Чацкий – як стороння частка в сучасному йому суспільстві. Своїми мовленнями він з легкістю руйнує звичні моральні підвалини. І в наслідку цього він був “забракований” і отторгнут. Можливо, май Чацкий побільше чинів і грошей, його ідеї впливали б на розуми (якщо такі були б) навколишніх його людей. Але з волі автора Чацкий усього лише приїхав після довгої відсутності людин, З незрозумілими й страхаючими принципами. Незрозумілий, відкинутий, висміяний Чацкий залишає Москву. Відвозячи із собою лише “мильон роздирань”. Але він ще повернеться й не один.

Але якщо Чацкий нехтує світське суспільство, тобто інший парубок, що почуває себе в ньому цілком комфортно. По вкрай мері якийсь час. “Обстрижений по останній моді, як dandy лондонський одягнений”. Мав всі таланти світського джигун. Вів розважальний спосіб життя. Не харчував інтересу до наук. “Читав, читав, об усе безглуздо”. І легко догадатися, що Онєгіним незабаром опанувала нудьга (знов-таки модна в той час). З такої ситуації є два виходи: застрелитися або перемінити обстановку. Будучи прагматиком, він вибрав друге. Так Євгеній виявляється в селі. Від нема чого робити здружився з Ленским. По цій же причині буває в гостях у Ларіних. Тетяна Ларіна закохується в Онєгіна й пише йому премилий любовний лист. У відповідь Євгеній читає їй лекцію про принадності вільного життя. Незабаром після цієї події Онєгін одержує виклик на дуель від Ленского. У результаті його намірів убік Ольги, нареченої Ленского. Боячись пліток про боягузтво Євгеній приймає виклик. Але репутація – не першопричина. Справа в тому, що йому усе ще нудно. А дуель – подія, привід сколихнути в душі хоч щось. Результат дуелі викликав у Євгенію жах. Убито поета. Онєгіна мучили каяття совісті. Але не сильно. І не довго. До весни про Ленском усі забули. Ольга вийшла заміж… З ким не буває.

Тетяну відвезли на “ярманку наречених”. Вона усе ще любить Онєгіна, що оправився в подорож. Повернувшись, зустрічає Тетяну, але не довідається її, хоча усе ще зберігає той лист. Імовірно, як трофей. Євгеній полюбив Тетяну так щиро й ніжно, що навіть віриться із працею. Але ця любов дана йому на кару. Тетяна, люблячи Онєгіна, залишається вірна чоловікові. За що Пушкін покарав свого героя? За те, що той жив впустую, ні чим не цікавився, нізащо не боровся. За те, що він не був Чацким.

Герой Лермонтова більше рішучий. Він сміло діє, панічно боячись нудьги. Це Печорин. Він твердий по своїй волі – це його головна відмітна риса, але далеко не єдина. Сам образ Печорина – новаторський. Він з’явився перехідною ланкою від романтизму до реалізму. Постійно експериментує й аналізує герой. Вічна нудьга Печорина полягає не у внутрішній порожнечі, а в самій суті його героїчної натури. Печорин “ганяється” за життям. Він не підкоряється людським законам, яким підкоряються все. Важко представити повний художній образ Печорина, тому що про нього ми знаємо з його щоденника, що на перший погляд відвертий, але з іншої сторони в ньому занадто багато не закінчених думок. Печорин опускає мотивування своїх учинків. Герой використовує навколишніх його людей, як інструмент для пізнання життя. Не більше. Печорин: “Я як матрос, породжений і вирослий на палубі розбійницького брига: його душа зжилася з бурами й битвами, і, викинутий на берег, він нудьгує й нудиться, як не ваб його тінистий гай, як не світи йому мирне сонце”. А сонце йому ще як світить. І, мабуть, так воно не світило ні Чацкому ні Онєгіну. Печорин гарний, прийнятий суспільством. Заради любові до нього жінки жертвують честю, гордістю, благополуччям, життям!

Його багато хто цінують. За це й боролися герої Грибоєдова й Пушкіна. Але Лермонтовскому героєві це не потрібно. Тому що він іншої, у ньому більше экстримальности. І ніщо не має сил його змінити, він не заспокоїться, поки б’ється його серце. Тому що пошук щастя для нього і є щастя. Якби він не загинув так рано, то неодмінно погубив би ще три-чотири Бэлы. Застрелив на дуелі пари штук Грушницких. І все це не зі злого наміру, а тому що особистість шукає себе. А навіщо нам потрібні зайві трупи? І на тлі життя Печорина трагедії Чацкого й Онєгіна здаються лише проблемами молодості. Не важливо, що вони скривджені, самотні й розчаровані. Вони ще знайдуть своє місце під сонцем, знайдуть іншу “ту єдину”. І все в них вийде, тому що для них у цьому світі є місце.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Герої – дворяни в добутках А. С. Грибоєдова, А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова.”

Categories: Нові твори

Links