Герої “Капітанської дочки”
Одне дворянство було відкритим образом
Па стороні уряду…
А. Пушкін
У Зо-Е роки XIX століття у зв’язку із селянськими хвилюваннями, що різко підсилилися, у яких сучасники готові були бачити початок “нової пугачовщини”, Пушкін наполегливо звертався до Теми селянського повстання; Цієї теми він стосувався в планах продовження “Історії села Горюхина”, видне місце займала вона в “Дубровском”.
И на весь зріст ця проблема встала в останньому великому закінченому утворі Пушкіна ” Капітанська дочка “.
Задумавши
Пушкінський Савельич наївно переконаний, що кріпаки існують лише для того, щоб все життя працювати на своїх панів. Але його відданість панам далека від рабської приниженості. У відповідь на грубі, несправедливі докори пана Савельич пише йому: “…я не старий пес, а вірний ваш слуга, панських наказів слухаюся й ретельно вам завжди служив і дожив до сивого волосся”. Велика внутрішня шляхетність, щиросердечне багатство натури повністю розкриваються в зовсім безкорисливій і глибоко людяній прихильності бедного, оди нокого старого до свого вихованця. “Савельич – чудо! Це особа найтрагічніше, тобто якого найбільше жаль у повісті”, – писав Пушкіну В. Ф. Одоєвський.
Ще більшим “чудом” можна вважати образ Пугачова. Образ вождя народного повстання з’являється в романі Пушкіна у всій його суворій соціально-історичній реальності. Пугачов нещадний до своїх класових ворогів, до тих, хто не хоче визнавати законності його влади. Але він правий, звертаючись до Гриневу; “Ти бачиш, що я не такий ще кровожер, як говорить про мене ваша брати”. Дійсно, йому найвищою мірою властив почуття справедливості. Як богатир російського билинного епосу, він заступається за всіх слабких, знедолених. “Хто з моїх людей сміє кривдити сироту?” – грізно вопрошает він. Пугачов здатний на вдячність, пам’ятливий на добро. І все це аж ніяк не поетичний вимисел. Саме таким з’являється він у дошедших до нас і значною мірою, безсумнівно, відомих Пушкіну народних піснях, переказах, розповідях. У той же час Пушкін особливо яскраво показав у Пугачові ті риси “сміливості й тямовитості”, які вважав характерними для російського селянина й взагалі для російської людини. Його Пугачов відрізняється широтою й розмахом натури (“Стратити так стратити, дарувати так дарувати: такий мій звичай”), вільним і заколотним духом, героїчним молодецтвом і відвагою.
У період роботи над “Історією Пугачова” і “Капітанською дочкою” Пушкін багато міркував над проблемою народного, селянського повстання. Із цим зв’язані його роздуми про особистість і творчість Радищева. На противагу Радищеву Пушкін не вірив у доцільність селянського повстання, можливість його успіху. Вустами Гринева він називає його “бунтом безглуздим і нещадним”. Тим значніше пушкінський образ Пугачова, у якому замість виплодка зла перед читачем стало яскраве втілення багатьох чудових рис російського національного характеру.
В остаточній редакції роману на сторону Пугачова переходить не супротивник знаті, а типовий, безпринципний представник її Швабрин. “Стародавній” дворянин Гринев, вихований у найбільш симпатичному Пушкіну традиціях свого класу, зберіг власну честь незаплямованої. Разом з тим Гринев виявився тісно пов’язаним з Пугачовим не тільки силою обставин, але й взаємною симпатією. Дозволити на такому шляху антагонізм між двома класами, звичайно, теж було немислимо. Але із всіх можливих ілюзій дана, заснована на “повазі до людини як людині”, у чому Бєлінський бачив істоту пушкінського гуманізму, безсумнівно була найвищої й шляхетної, що відкривала найбільший просвіт у Майбутнє, у мир інших, справді людських відносин між людьми.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)