Зміст епіграфа “Капітанської дочки”

1. Русичи великі поля червленими щитами перегородили, ища собі честі, а князеві слави (…ищущи собі шануй, а князеві слави).

2. Поки свободою горимо,

Поки серця для честі

Живі…

3. Батько й два рідні брати

За честь і вільність там

Лягли,

И під ногою в супостата

Лежать їхнього голови в пилу.

4. Лихе лихо із мною приключилася:

Знеславив сім’ю нашу чесну

Злий…

5. Загинув Поет! – невільник честі…

6. Прикро мені, коли слово честь забута

И коли в честі наклепи позаочі.

Визначимо разом авторів

цих рядків, добутку, звідки вони взяті.

1. “Слово об полицю Игореве” хлопці будуть читати через рік. Але в класі завжди перебувають один-два учня, які догадуються, звідки ці слова. У всякому разі, всім очевидно, що текст давньоруський. Робимо під цитатою відповідний запис.

2. Вірш “До Чаадаєва” ми читаємо й учимо напам’ять в VIII класі (так само як “У Сибір” і деяким іншим, доступні восьмикласникам, вірші Пушкіна). Ці рядки хлопці відразу згадують.

3. Баладу Лермонтова “Утікач” ми читали торік, в VII класі, ведучи розмову про цей жанр. Це вірш багато учнів довідаються швидко.

4. Четверта

цитата свідомо не закінчена, щоб не було підказки. Але це не заважає хлопцям згадати наше торішнє читання “Пісні…” Лермонтова.

5. “Смерть поета” ми ще не вчили, це чекає нас в IX класі, але от автограф цього вірша бачили й читали вірш торік, коли говорили про початок слави Лермонтова, про 1837 рік.

6. Автора останніх рядків хлопці, звичайно, не довідаються. Запропонуємо обпертися на стиль, на ритм – але успіх малоймовірний. Пісні В. С. Висоцького вони, звичайно, чули, але не знають їх або знають погано. Учитель сам скаже, що це рядка з пісні Висоцького “Я не люблю”.

Отже, ми визначили й записали на дошці авторів рядків і назва віршів. Тепер спробуємо, опираючись на наші знання цих віршів, визначити, яке значення, який зміст вкладає поет у слово честь у кожному випадку. Позначимо названі значення біля цитат.

Для невідомого автора “Слова” честь – антонім ганьби, безчестя, а синонім пошани, поваги й слави (яка й коштує поруч).

Для юного Пушкіна честь і слава в 1818 році теж коштують поруч, але отут треба додати ще одне слово: гордість.

Горці з “Утікача”, а з ними й поет, сприймають честь як достоїнство, незалежність.

А от купець Калашников у слово “чесна” вкладає, швидше за все, значення “чимала”. Але не тільки. Коли він виходить на бій захищати свою честь і честь своєї дружини, то Мова йде адже про захист знову ж достоїнства. Про тім же самому Лермонтов говорить у вірші “Смерть поета” – про захист честі, про захист достоїнства особистості (і вірші-те одного 1837 року). Пушкіна – по Лермонтову – “невільник честі”.

Ну а що є честь в останніх рядках, у рядках Висоцького, поки залишимо під сумнівом.

Домашнє завдання до цього уроку складалося із двох частин:

1. Виписати із тлумачного словника значення слова “честь”.

2. Спробувати визначити, що є честь для кожного з офіцерів “Капітанської дочки”.

Звернемося до 1-й частини завдання й зрівняємо словникове тлумачення з тими значеннями слова честь, які ми записали на дошці.

Поєднуємо тлумачення слова, дані різними словниками, і робимо наступний запис на дошці:

ЧЕСТЬ

1. Гідні поваги моральні якості й принципи особистості.

2. Незаплямована репутація, добре ім’я.

3. Пошана, повага.

Отже, ми зштовхнулися практично з кожним із цих значень.

Слово “честь” не просто багатозначна, воно несе свій зміст у поданні кожного з героїв “Капітанської дочки”. Що ж значить воно для героїв повести?

У повісті Пушкіна чотири офіцери (а для російської людини слово честь асоціюється з офіцерським середовищем). Імена цих офіцерів – Андрій Петрович Гринев, Петро Андрійович Гринев, Олексій Іванович Швабрин, Іван Кузьмич Миронов.

Перше слово повести Пушкіна (якщо не вважати епіграфів) – батько. “Батько мій Андрій Петрович Гринев у молодості своєї служив при графі Минихе й вийшов у відставку прем’єр-майором в 17.. року”. Питання про дату відставки Андрія Петровича Пушкін залишило загадкою, але ясно одне: старший Гринев вийшов не просто у відставку, він вийшов в опозицію, залишившись вірним даної їм присязі. Недарма його так дратує читання “Придворного календаря”: інші, що поступилися принципами, досягають чинів, одержують нагороди… Зрозуміти й прийняти такої зради він не в змозі. Немає таких обставин, які можуть виправдати її. Далі якщо справа стосується його власного сина. Згадаємо його розпач в 14 главі: “Він втратився звичайної своєї твердості й прикрість його (звичайно німа) виливала в гірких скаргах. “Як! – повторював він, виходячи із себе. – Син мій брав участь у задумах Пугачова! Боже праведний, до чого я дожив! Государиня рятує його від страти! Від цього хіба мені легше? Не страта страшна: пращур мій умер на лобовому місці, відстоюючи те, що почитав святынею своєї совісті; батько мій постраждав разом з Волинським і Хрущевым. Але дворянинові змінити своїй присязі, з’єднатися з розбійниками, з убивцями, з випадними холопьями!.. Сором і сором нашому роду!..”” Очевидно, для Андрія Петровича честь – це насамперед дворянська честь, вірність присязі, вірність стану.

Відправляючи Петра Андрійовича на службу, батько дає синові напуття: “Служи вірно, кому присягнеш; слухайся начальників; за їхнім пещенням не ганяйся; на службу не напрошуйся; від служби не відговорюйся; і помни прислів’я: бережи плаття сновові, а честь змолоду”. В епіграф Пушкін виносить тільки половину прислів’я. Задумаємося чому? (Хлопці тут говорять про необхідність концентрації змісту в епіграфі.)

Зовсім інакше уявляє собі честь Олексій Іванович Швабрин. П’ять років тому, як ми знаємо, він у міцність “переведений за смертовбивство”, тобто за дуель. Це дає нам підстава очікувати від нього поводження людини з почуттям достоїнства. Але виявляється інше. Перечитаємо два епізоди: “Петро Гринев приносить Швабрину вірші. Сварка. Виклик на дуель” і “Дуель” (4 глава). Що ж ми бачимо? Для Швабрина цілком прийнятно: 1) падлючити позаочі; 2) бути невдячним; 3) робити нишком – але абсолютно неприйнятно пряма образа у свою адресу. Честь для Швабрина – цілком формальна річ, і тому для нього, говорячи словами Висоцького, “у честі наклепи позаочі”. От ця-те двоїста мораль, подвійний стандарт у принципах і приводить його до подвійного зрадництва.

Для капітана Миронова, як і для Андрія Петровича Гринева, краще смерть, чим зрада. Капітан, судячи з епіграфа до 7 глави, походить із солдатських дітей, його поняття про борг, про честь близько до народного: “Комендант, Іван Игнатьич і я миттю опинилися за кріпаком валом; але зляканий гарнізон не рушив. “Що ж ви, детушки, коштуєте? – закричав Іван Кузьмич. – Умирати так умирати: справа служиве!”” Залишися капітан Миронов у живих, навряд чи б він зміг зрозуміти лінію поводження Петра Гринева, як і Андрій Петрович Гринев. Адже з погляду батька, молодший Гринев батьківський завіт не виконав.

А як ми дивимося на це? Що ж таке честь для Петра Гринева? Яке слово-синонім поставимо ми поруч із ним? Тут хлопці, опираючись на матеріал попередніх уроків, говорять, що Петро Андрійович Гринев зберіг вірність своїм переконанням, своє достоїнство, смог захистити й честь Маші Мироновій. Поняття стрімко повзрослевшего Петра Гринева про честь досить близько до пушкінського. Пушкіна все-таки не був “невільником честі”, він був її паном, коли стояв перед Дантесом у Чорної річки. Він до останніх мінут життя захищав Наталю Миколаївну, не вплутував її, повторюючи: “Ти ні в чому не винувата”. Гринев поводиться так само: “Я хотів продовжувати, як почав, і пояснити мій зв’язок з Марьей Іванівною так само искренно, як і все інше. Але раптом відчув непереборну відразу. Мені спало на думку, що якщо назву її, то комісія зажадає неї до відповіді; і думка вплутати ім’я її між мерзенними изветами лиходіїв і її саму привести на очну з ними ставку – ця жахлива думка так мене вразила, що я зам’яв і поплутався”. Між цими двома епізодами (не в історії, а в житті) – кілька місяців: закінчення повести ” Капітанська дочка ” Пушкін датував “19 жовтня 1836 року”.

Безумовно, виносячи слово честь в епіграф, Пушкіна робить питання про честь центральним у повісті. І нам, сьогоднішнім читачам, варто задуматися про те, що є таке слово “честь” і чи дійсно воно, як говорить В. С. Висоцький, “забуте”. Вернемося до знака питання, що поставили біля рядків Висоцького. І цим питанням закінчимо урок


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Зміст епіграфа “Капітанської дочки”

Categories: Нові твори

Links