Генеза деспотизму у московській державі за правління Івана ІV
Дослідження генези деспотизму в Росії залишається актуальною проблемою. Вивчення її дасть можливість зрозуміти складні процеси внутрішньополітичного життя Московської держави у другій половині XV-XVІ ст. Одним із них є формування військово-тиранічної форми правління на теренах Північно-Східної Русі. В історичній літературі більшість учених, насамперед В. Ключевський, В. Кобрін, А. Карпов, вважали, що на становлення деспотичної моделі державного правління у Великому князівстві Московському значний вплив мали Візантійська імперія та Золота
Важливу роль у формуванні засад деспотизму у Московській державі відігравала Золота Орда. Вона була не тільки безпосереднім сусідом Московії, й поступово ставала для її правителів взірцем у розбудові державних інституцій. Проте московська політична еліта не була простим
Вищезазначені норми та стандарти російського суспільства остаточно сформувалися за часів правління Івана ІV (1547-1584 рр.). Водночас за його правління продовжувався процес формування офіційної ідеології Московської держави. Її основу становили ідеї “Сказания о князьях Владимирских” і теорії “Москва – третій Рим”. Однак використання останньої концепції мало свої відмінності та вибірковий характер. Це було зумовлено як пріоритетами зовнішньої політики уряду, так і наявністю певних протиріч між царем й окремими представниками церкви. Зокрема, російського царя не влаштовували ні спроби духовенства зберегти свою відносну самостійність у державі, ні вороже ставлення митрополитів Германа Полєва і Филипа Количева до опричнини 2.
Одним із перших заходів Івана ІV і його оточення, щодо утвердження офіційної ідеології була поява за підтримки церкви державних і церковних документів та матеріалів, низки історичних та історико-літературних праць. Урядовими колами ініціювалось насамперед укладання “Стоглава”, “Домостроя” і “Великих Четьи-Минеи” 3. Вони фактично започаткували ідеологічний регламент життя Московського царства, контроль за свідомістю населення. Перші два документи були схвалені церковним собором 1551 р., який одержав назву “Стоглавого” від збірки його рішень, яка містила 100 розділів. Цей собор відмовив Івану ІV у його намаганнях секуляризувати церковні землі 4. Проте це не стало на заваді вироблення царем і церквою єдиної ідеологічної політики.
Рішення “Стоглава” містять спільні суворі погрози царя і церкви на адресу порушників офіційної моралі, тим, хто читає або зберігає єретичні книжки. З цього приводу у збірці відзначалося: “Злі єрисі хто знає і їх тримається… від Бога відлучать і загинуть”5. По всій Московській державі запроваджувався тотальний контроль за читанням книг. Проте цієї суворої вказівки авторам здавалася замалою, тому вона була доповнена наступним: “По царській заповіді всім святителям кожному в своєму місці по всім градам і по селам розіслати попам свої грамоти з повчанням і з великою забороною” 6.
Для орієнтації населення у тому, що заборонено, а що дозволено, уряд і церква виробили офіційно санкціоновані норми моралі і поведінки, намагалися визначити кількість книг, дозволених для читання. Саме це мали перш за все на меті “Великие Четьи-Минеи”, “Домострой” та інші офіційні видання. У 30-40-хроках XVІ ст. під керівництвом митрополита Макарія було створено 12-томну збірку, яка мала охопити усі закордонні і російські пам’ятки писемності (за винятком літописів і хронографів), “що допускались до читання у Московському царстві”7. Фактично так було запроваджено у Московській державі цензуру. Під суворий контроль бралися суспільна й особиста думки, розвиток культури, виховання, література. Так започатковувалися в Росії основи ідеологічного тоталітаризму.
За правління Івана ІV було встановлено також контроль за написанням літописів. Вони складалися у митрополичій або державній канцелярії. Їх записи мали офіційний характер, у випадку політичних змін вносилися відповідні корективи щодо оцінки подій і конкретних діячів.
Зокрема, для того, щоб пояснити античне походження московської династії та обгрунтувати її виключну роль у християнському світі, була створена “Книга степенная царского родословия” у (1561-1563 рр.). Її написав протопоп Андрій (майбутній митрополит Афанасій). Цей твір є довільним переказом “Сказания о князьях Владимирских”, літописів, доповненими легендарними і житійними подробицями Київської і Московської доби. Його головна ідея полягала в обгрунтуванні “римського” походження московських князів, спадкоємності ними самодержавної влади з часів Рюрика.
“Степенная книга…” не лише подавала свій погляд на генеалогію московських князів і царів, а й також пов’язувала історію їх роду з найважливішими церковними подіями, з митрополитами і святими, тобто підкреслювала єдність світської і церковної влади 8. Характер появи книги, спрямованість на прославлення московських правителів, популярна форма викладу дають підстави розглядати її як офіційний ідеологічний документ, розрахований на досить широке коло читачів.
Такий самий офіційний характер мали “Летописец начала царства царя и великого князя Ивана Васильевича”, який відображав діяльність молодого царя, і новий літописний звіт, що одержав в літературі назву Ніконівського літопису, бо один зі списків літопису у XVІІ ст. належав патріарху Нікону. Про значення, яке надавалося створенню цих документів, свідчить участь в їх редагуванні найближчого оточення Івана ІV і, можливо, самого царя. У “Летописце начала царства…” російський цар зображався гідним спадкоємцем і прямим нащадком (через Рюрика і Володимира Мономаха) римських та візантійських імператорів.
Особливо посилилися ідеологічний контроль і політична цензура під час опричнини 1565-1572 рр. Андрій Курбський після втечі до Литви, звертаючись до Івана Грозного писав: “Затворив ти царство Російське, вільну сутність людську, немовби в пекельній твердині”9.
Відгородившись “залізною завісою” від інших країн, московські правителі одержали перемогу у насадженні офіційної ідеології. Проте за цю “перемогу” довелося заплатити дорогу ціну, утвердженням тоталітарного єдиномислення та ізоляції від ідей гуманізму і Реформації, які набули широкого поширення у Європі і надали європейським народам нового імпульсу для національного відродження, духовного та культурного піднесення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)