Людина в тоталітарній державі (на прикладі образа Шухова)

Образ Івана Денисовича зложився із солдата Шухова, що воював разом з автором у німецьку-германську-радянсько-германську війну. Весь свій особистий досвід життя в умовах табору, всі свої враження автор виклав у своєму оповіданні. Головний герой добутку – простий росіянин людина, нічим не примітний. Таких, як Шухов, у таборі було дуже й дуже багато. Перед нами з’являються люди, яких доля привела в концтабір, люди невинні, що не зробили нічого негожого. Серед них: Гончик, що носив молоко в ліс, баптисти, що страждають за свою віру, естонці, полонені.

Всі вони живуть, працюють у таборі, намагаються підтримувати власне існування. На території табору є все: а лазня, і санчастина, і їдальня. Все це нагадує невелике містечко. Але не обходиться справа й без наглядачів, яких тут величезна безліч, вона скрізь, вони стежать, щоб всі правила виконувалися, а інакше непокірливого чекає карцер. І от вісім років уже Іван Денисович поневіряється по таборах, терпить, страждає, мучається, але при цьому зберігає внутрішнє достоїнство

Шухов не змінює мужицьким звичкам і себе не роняє, не принижується через сигарету, через пайку й вуж тим більше не вилизує миски не доносить

на товаришів для поліпшення власної долі. Совісність, небажання жити за чужий рахунок, заподіювати комусь незручності змушує його заборонити дружині збирати йому в табір посилки, виправдувати жадібного Цезаря й на чуже добро черево не розпинати. Ще він ніколи не симулює хворобу, а занедужавши в серьез, поводиться в санчастині винувато: У що Микола Семеничя начебто це хворо Солженицин пише, що говорить він при цьому совісно, начебто заздрячись на що чуже

И поки сидів він у це чистої санчастини й цілих п’ять хвилин нічого не робила, дуже дивувався цьому : було дивно Шухову сидіти в такій чистій кімнаті, у тиші такойработа, по Шухову, і є порятунок від хвороби, від самітності, від страждань. Саме за роботою російська людина забувається, робота дає задоволення й позитивні емоції, яких так мало в зэков. Тому так яскраво народний характер персонажа вимальовується в сценах роботи. Іван Денисович і муляр, і тесля, і пічник, і різьбяр тополі. Хто дві справи знає, той ще й десять підхопить,- говорить Солженицин. Навіть у подневолье його охоплює азарт роботи, переданий автором так, що відчуття Івана Денисовича виявляються невіддільними від властиво авторських. Ми розуміємо, що А. И. Солженицин непоганий муляр. Всі свої вміння він передає своєму персонажу. І людське достоїнство, рівність, воля духу, по Солженицину, установлюється в праці, саме в процесі роботи зэки жартують, навіть сміються. Усе можна відняти в людини, але задоволення від зробленої добре роботи відняти не можна. У фразі, де Шухов говорить, що вуж сам не знає, хотів він чи волі ні, є досить істотний для письменника зміст. В’язниця, по Солженицину, величезне зло, насильство, але страждання сприяють моральному очищенню. Всім своїм поводженням у таборі герої А. И. Солженицина підтверджують основну ідею цього добутку. А саме, що душу не можна взяти в полон, не можна позбавити її волі

Формальне звільнення Івана Денисовича нічим не змінить його світогляду, його систему цінностей, його погляд на багато речей, його сутність. Концтабір, тоталітарна система не змогли поневолити сильних духом людей, яких дуже було багато в нашій багатостраждальній країні, які вистояли самі й не далечіні сгинуть країні


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Людина в тоталітарній державі (на прикладі образа Шухова)

Categories: Нові твори

Links