Філософська повість Вольтера “Микромегас”
Герої повести “Микромегас” – уродженці планет Сиріуса й Сатурна, Микромегас, парубок, мешканець зірки Сиріус, до 450 років – на порозі отроцтва – зайнявся анатомічними дослідженнями й написав книгу. Муфтій його країни, ледар і невіглас, знайшов у цій праці положення підозрілі, зухвалі, єретичні й почав люто переслідувати вченого. Він оголосив книгу забороненої, а автор одержав наказ не бути до двору протягом 800 років. Микромегас не був особливо засмучений тим, що його видалили від двору, що животів у низостях і суєті, і відправився
Він з’їздив весь Чумацький Шлях і опинився на планеті Сатурн. Жителі цієї країни були просто карликами в порівнянні з Микромегасом, ріст якого становив 120 тисяч футів. Він зблизився із сатурнийцами після того, як вони перестали йому дивуватися. Секретар сатурнийской академії, людина великого розуму, уміло излагающий суть чужих винаходів, подружився із прибульцем, що пояснив йому, що ціль його подорожі – пошук знань, які могли б його освітити. – Розповідайте, скільки органів почуттів у людей вашої планети, – попросив мандрівник. – У нас їх сімдесят два, – відповідав
Наше існування не більш ніж крапка, наше століття – мить. Ледь починаєш пізнавати мир, як, ще раніше, ніж приходить досвід, є смерть. – Це зовсім як у нас, – зітхнув велетень. – Якби ви не були філософом, – продовжував він, – я побоявся б засмутити вас, повідомивши, що наше життя в сімсот разів длиннее вашої; але коли наступає смерть, то чи прожили ви вічність або один день – рішуче однаково. Після того як вони повідомили один одному деяке з того, що знали, і багато чого з того, чого не знали, обоє прийшли до рішення зробити невелике философическое подорож
Пробувши на Юпітерові цілий рік і довідавшись за цей час безліч найцікавіших таємниць, які були б опубліковані в пресі, якби не добродії інквізитори, вони порівняли з Марсом. Наші друзі продовжили свій шлях і досягли Землі на північному березі Балтійського моря п’ятого липня 1737 р. Вони захотіли познайомитися з маленькою країною, у яку потрапили. Спочатку вони направилися з півночі на південь. Тому що іноземці йшли досить швидко, вони обійшли всю землю за тридцять шоста година. Незабаром вони повернулися туди, звідки вийшли, пройшовши через море, майже непримітне їхнього ока й називане Средиземним, і через інший маленький ставок, Великий океан. Карликові океан цей був по коліно, а Микромегас лише омочив у ньому пятку. Вони довго сперечалися, чи населена ця планета. І лише коли Микромегас, розгарячившись у суперечці, порвав своє брильянтове намисто, сатурниец, поднеся кілька каменів до очей, виявив, що вони є чудовими мікроскопами. З їхньою допомогою мандрівники виявили кит, а також корабель, на борті якого перебували вчені, що верталися з експедиції. Микромегас схопив судно й спритно поклав його на свій ніготь. Пасажири й екіпаж у цей момент порахували себе віднесеними ураганом і викинутими на скелю, почалася паніка. Мікроскоп, що ледь дозволив розрізнити кит і судно, виявився неспроможний для огляду настільки непомітної істоти, як людина. Але Микромегас нарешті-те розглянув якісь дивні фігурки. Ці незнайомі істоти ворушилися, розмовляли. Щоб говорити, треба мислити, а якщо вони мислять, вони повинні мати якусь подобу душі. Але приписати такого роду комахою душу здавалося Микромегасу безглуздим. Меж тим вони чули, що мовлення цих комашок цілком розумна, і ця гра природи здавалася їм непоясненою. Тоді сатурниец, у якого був більше м’який голос, за допомогою рупора, зробленого з обрізка нігтя Микромегаса, коротенько роз’яснив землянам, хто вони такі. У свою чергу він запитав, чи завжди вони перебували в настільки жалюгідному стані, близькому до небуття, що вони роблять на планеті, хазяями якої, очевидно, є кити, чи минулого вони щасливі, чи мають душу, і задав ще безліч подібних питань
Тоді самий балакучої й сміливий із цієї компанії, ображений тим, що засумнівалися в існуванні в нього душі, викликнув: “Ви уявляєте, пан, що, маючи від голови до п’ят тисячу туазов (туаз – біля двох метрів), ви можете…” Він не встиг закінчити фразу, тому що здивований сатурниец перебив його: “Тисячу туазов! Звідки ви знаєте мій ріст?” – “Я виміряв вас і можу виміряти вашого величезного супутника”, – відповів учений. Коли був правильно названий ріст Микромегаса, наші мандрівники буквально оніміли. Придя в себе, Микромегас уклав: “Ви, маючи настільки мало матерії, і будучи, очевидно, цілком духовними, повинні проводити життя в любові й спокої. Я ніде не бачив теперішнього щастя, але тут воно живе безсумнівно”. Один з філософів заперечує йому: “У нас більше матерії, чим потрібно для того, щоб накоїти багато зла. Чи знаєте ви, наприклад, що в цей самий час, коли я розмовляю з вами, Сто тисяч безумців нашої породи, що носять на голові капелюха, убивають або самі дають себе вбити ста тисячам інших тварин, які покривають голови чалмою; і що так ведеться майже по всій землі з незапам’ятних часів”.
Микромегас, повний збурювання, викликнув, що в нього з’явилося бажання трьома уларами каблука роздавити цей мурашник, населений жалюгідними вбивцями. “Не трудитеся, – відповіли йому. – Вони самі досить трудяться над власним знищенням. До того ж треба карати не всіх, а нелюдських сиднів, які не виходять зі своїх кабінетів, віддають, у годинники травлення, наказ про вбивство мільйонів людей”. Тоді мандрівник відчув жаль до маленького роду людському, що являли такі дивні контрасти. Він обіцяв скласти для землян чудову філософську книгу, що пояснить їм зміст всіх речей. Він дійсно передав їм цей Твір перед своїм від’їздом, і тім цей відправили в Париж, в Академію наук. Але коли секретар відкрив його, то нічого, крім чистого паперу, там не виявив. “Я так і думав”, – сказав
Н. Б. Виноградова
(2 votes, average: 3.50 out of 5)