Філософська лірика Р. Гамзатова

Здається, що Гамзатов весь прочитано, продуманий. Однак писати про нього важко. Важко тому, що Гамзатов перебуває в постійному творчому русі, його талант і хід поетичних шукань занадто своєрідний. Він не раб який – те єдиної Теми, що перетворилася з роками в настирливу ідею, не стиснутий жанровими пристрастями, не закомплексований застиглими настроями. Його творчість дуже різноманітно, але практично кожний віршований добуток має глибокий філософський зміст. Шляхом сумнівів і численних випробувань, через болісні переживання й освоєння глибин

народної моралі він дійшов до таємного шару істин. “Якщо вода протухає, то не побачиш дна, хоча б води було не вище коліна”, “якщо ти не вистрілиш у минуле з пістолета, Майбутнє вистрілить у тебе з гармати”, “від кривого ціпка прямої тіні не буває”. Гамзатов переконаний, що не можна “засипати соломою або піском свої блукаючі думки, не можна заглушити голосними виправданнями глухо вимовлену фальш”. Іноді тонка лірика, здавалося б, интимнейших почуттів є ясним підтвердженням загального світосприймання, філософської думки поета. Всією своєю творчістю Гамзатов проголошує, що любов –
це щастя:

Ні, не люблю віршів я про любов,

Коли про неї кричать, як про нещастя!

Ні, не люблю я пісень про любов,

Коли, як про лихо, співають про страсті!

Через подиву й потрясіння, захват і розчарування, знаходження й непоправні втрати прийшов він до жаданого прозріння, досяг узагальненого звучання теми загального щастя:

Щоб люди з посмішкою зустрічалися,

А прощалися смутні й тихі,

Щоб діти без болю народжувалися,

Щоб з болем народжувалися вірші

Основна думка Гамзатова полягає в тім, що людина, що несе в собі життєрадісність, любов до людей, знаходить щастя сам і дарує його іншим. Положення поета визначене теж досить чітко: він не може мати щастя, окремого від щастя людей. Збагачений досвідом рідного фольклору й поезією знаменитих російських поетів, Гамзатов у своїх віршах розкриває в тій або іншій формі власне розуміння народних традицій і звичаїв. У поемі “Горянка”, малюючи картину принизливого для дівчини церемоніалу весілля, воно говорить:

От так і сидіти їм в аулі

При людях і наодинці,

Османові, як чоловікові, на стільці,

Супі на підлозі, як дружині

Вірність завітам батьків, принципи високого гуманізму й справжньої сердечності, доброти у відносинах між людьми, затвердилися в “Віршах про Гамзате Цадаса”, поемі “Брат”. На мій погляд, основна мета філософської лірики Гамзатова – “змусити” кожну людину задуматися над своїм буттям, але при цьому зберегти й використовувати досвід попередніх поколінь:

Навколо квітам цвісти й птахам співати,

Обмиють грози твій могильний камінь

Я тут, батько мій!

Я вчуся дивитися

На життя твоїми ясними очами

Не залишив Гамзатов без уваги й “процес мельчания людських душ”. Він уболіває від свідомості того, що люди древнє змій і орлів на землі, але пізніше “багато хто з них орлами стали, а інші перетворилися в змій”. Світовідчуванню Гамзатова далека прямолінійність, одноплановість сприйняття й осмислення дійсності. Многоликость правди й свідомість того, що життя примиряє всі й зберігає взаємозалежність протилежностей, на його думку, породжують стан роздвоєності:

Про ти, моя комедія, що плачеш?

Смієшся що, трагедія моя?

Міркуючи над трагедією класиків аварской поезії, Гамзатов як би вдивляється у власну долю, намагаючись розгадати її призначений схід:

П’ю чашу життя я, того не знаючи,

Що, може бути, отруєна вона

Не один вірш Гамзатова присвячений времение Життя повне до країв, але час безсило, якщо прожиті мінути не розтрачені безцільно:

Годинники йдуть, і цокають, і б’ють

Що зробив ти, прислухаючись до бою?

Або довелося вести їм рахунок мінут,

Безглуздо розтрачених тобою?!

Саме цокання годин – образ, що руйнує самітність. Людина ніколи не самотня, його вічний супутник – час:

Мій друг, не можна нам жити неквапливо,

Вільних днів у нас у запасі немає

Летить скакун! Схопи його за гриву,

Підхопися йому, упертюхові, на хребет

У багатьох вірші Гамзатова ми чуємо голос самого Дагестану. Поет з любов’ю й м’яким гумором уводить нас у побут простих людей, відданих рідному краю. В одному зі своїх віршів він говорить:

И я крізь ранковий серпанок

Міг розглянути в мрячній імлі,

Як сміх і плач сидять в обнимку

На темній і крутій скелі

Цей сміливий, простий і зримий образ створений самим народом, у піснях якого сльози й сміх теж живуть поруч. На мій погляд, головна заслуга Расула Гамзатова полягає в тому, що йому вдалося зберегти у своїй творчості горянська своєрідність, кревний зв’язок з побутом і долею свого народу, розсунути національні границі своєї поезії, внести що – те нове. Унікальний вірш “Цадинское цвинтар”. Суперечка з ідеєю смерті є новий щабель філософської думки горянської поезії

Підбиваючи підсумок, потрібно відзначити, що Гамзатов сьогодні досяг апогею творчого зльоту. Його самобутнє поетичне слово збагачує багатонаціональну літературу й у перекладі на багато іноземних мов уже одержало світове визнання


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Філософська лірика Р. Гамзатова