Філоктет – герой трагедії Софокла “Філоктет”
Філоктет – герой трагедії Софокла “Філоктет” (поставлена в 409 р. до н. е.), син Пеант, царя декількох фессалійських міст (у Магнесії), який отримав колись цибулю Геракла зі смертоносними стрілами за те, що один зважився запалити його похоронне багаття і врятував від жорстокого болю. Трагедії про Ф. створили (крім Софокла) і Есхіл, і Евріпід (обидві хронологічно передували Софокловой), але останні твори не збереглися. Згідно зі свідченнями, відмінність між цими драмами цілком вписується в рамки стилістики великих трагічних поетів: суворий,
Ф., на шляху під Трою під час жертвопринесення (у Софокла – на Хрис, близько Лемноса, за іншими версіями – на о. Тенедос), був кинутий Одіссеєм за наказом Атридов, оскільки його гучні крики і сморід від рани були нестерпні для навколишніх і заважали жертвопринесень. Десять років він провів на Лемносі, самотній, покинутий, харчуючись птахами, за якими йому доводилося повзти, долаючи незліченні борошна, а проте пророцтво полоненого троянського провісника Гелена наголошувала, що Іліон
Ці звістки потрясають благородного Ф.: “Як до цього ставитися, як змиритися з цим, коли, шанувальник божественного, я виявляю, що боги злі!” (Багато думки, висловлені Ф. у цій сцені, знайшли відображення в “Торжество переможців” Шіллера.) Неоптолем удавано погоджується доставити Ф. на батьківщину і під час жорстокого нападу болю заволодіває цибулею Ф.; той проклинає обманула його довіру гостя, але розуміє, що не власне підступність спонукало його на цей нечуваний вчинок, і, бачачи душевну боротьбу Неоптолема, допомагає його благородної природі здолати. Неоптолем, до жаху Одіссея, повертає цибулю Ф., а потім вмовляє Ф. добровільно відправитися під Трою, обіцяючи зцілення і велику славу. Але той чинить опір у своїй ненависті до Атридів. Не будучи здатний знайти психологічно достовірний вихід з положення, Софокл (це також єдиний випадок серед збережених трагедій) змушений вдатися до deus ex machina: Геракл, покровитель Ф., є до нього і наказує підкоритися.
Зберіг гордий і непохитний дух у нещастях, Ф. – безумовно, не менш яскрава постать у Софокловом театрі, ніж Антігона і Електра. Проте вплив цього образу в пізнішій літературі незрівнянно з впливом інших героїв Софокла (крім, мабуть, Деяніри), хоча воно також існує: наприклад, Фенелон скористався ним для одного з епізодів свого знаменитого “Телемаха”, а Ж.-Ф. Лагарп вважав цю трагедію найдосконалішою в усьому античному театрі. А.-В. Шлегель відзначав як одну з найбільш значущих рис Ф. ставлення до природи: “він не впадає у відчай через її настільки жахливого, зверненого до нього лику й, незважаючи на нього, відчуває в ній груди люблячої матері-годувальниці” ( особливо у зворушливій сцені прощання Ф. з Лемнос, землею, яку він повинен був би зненавидіти). Цікаво також, що Ф. (поряд з Едіпа) найбільшою мірою привертав такого чудового цінителя, як В. А. Жуковський.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)