Данте Алігієрі Поезії

Данте Алігієрі
Поезії
Перекладач: Михайло Орест
Джерело: З книги: Орест М. Держава слова: Вірші та переклади – К.: Основи, 1995
До далекої пані
В убранні вісниці, яка багата
На розум, поспішай, моя баладо,
До пані гарної – і як нерадо
Живу я, розкажи їй, о крилата.
Скажи: для мене радістю всією
Була її приява янголина;
Вінок бажань тоді ці очі мали.
Але тепер, в терпкій розлуці з нею,
Отьмарює їх острах і кончина,
Гірляндами страждання їх опали.
Куди, нещасний, погляд свій зів’ялий
Скерую, щоб його

обвеселити?
Потіх від неї виблагай мені ти,
Без них – умру я. О, спіши, крилата!
Канцона з “Vita Nova”
Як тільки я, нещасний, спогадаю,
Що я ніколи пані
Не зрітиму, в душі моїй німотній
Громадиться палючий біль без краю
При мислі цій скорботній,
I я скажу: “Душе, чому в незнані
Краї не йдеш ти? Муки безнастанні
В цім світі, що тобі він ненависний,
Лиш страх тобі несуть і самотину”.-
Тоді я зву кончину.
Як відпочинок любий, благовісний,
I тоскно мовлю: “Йди мене забрати!”
I заздрю мертвим: уділ їх – багатий.
I кожне полонить моє зітхання
Ця туга нездужала,
/> Що смерті прагне завжди і всякчасно.
Летять до неї всі мої бажання
Від дня, як пані ясна
Її жорстокість на собі спізнала:
Бо мила врода пані, розбуяла
Внизу, відколи тут її немає,
Велично сяє в небесах святою
Духовною красою,
Любові повна, янголів вітає
I їх високий дух вкидає в подив:
Чар неземний її облагородив.
Чотири сонети з “Vita Nova”
В її очах – любові дар багатий,
I гарне все, де погляди свої
Вона кладе; від привітань її
Трепече кожен в почутті затрати.
Він, голову схиливши, мре, пойнятий
Вагою вад, і знає: де раї,
Там никнуть гнів і гордих дум рої.
Як міг би я їй, пані, почесть дати!
Блажен, хто вперше зрить її лице;
Тому, хто чує, як вона мовляє,
П’янлива в серці ніжність постає.
Яка вона, всміхаючись,- моє
Не схопить мислення, і слів немає:
Таке нове і красне чудо це.
Коли вона вітається,- скажіте,
Чи є шляхетність більша в світі цім?
I кожен вітаний стає німим,
На неї він не важиться глядіти.
I хвали не перестають бриніти
Їй, скромній і благозичливій; всім
Вона здається чудом неземним,
Яке прийшло в юдолі цій ясніти.
I весь її принадний обичaй
Породжує у серці чар верховний –
Лиш той, хто упивався ним, живе.
I ніби подих з уст її пливе,
Без меж солодкий і любові повний,
Що в душу йде і каже їй: “Зітхай!”
Зрить досконало все своє спасіння,
Хто зрить мою межи панями пані;
Вони за знак її благовоління
Творцеві мають скласти вдячні дані.
Її краса така в своїм світінні,
Що заздрощі цим жонам є незнані –
Краса їм поруч каже йти в одінні
Любові, вірності і обаяні.
Всіх робить скромними її поява,
При ній приємність в кожнім проступає,
Всім гідності вона дарує шати.
I сіє владний чар її постава:
Ніхто її інакше не згадає,
Щоб в розкоші любовній не зітхати.
Над сферу, що найдальший креслить круг,
В моїм поставши серці, йде зітхання;
Любов, вщепивши серцеві пізнання
Нове, збудила в нім до горніх рух.
I там моє зітхання, повне скрух,
Зрить пані; там їй чинять шанування,
Вона сіяє, і її сіяння
Чарує і п’янить мандрівний дух.
I так про це він тонко серцю мовить,
Що я не розумію; тайну ловить,
Проте, жадібно серце самітнe.
Рече про ту пречарівну він притчі,
I все, о пані дорогі, ясне,
Коли ім’я він каже: Беатріче.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Данте Алігієрі Поезії