Історія Франчески та Паоло в творі Данте “Божественна комедія”

Данте Аліг’єрі був сином свого часу, і тому в його творі відбилися моральні переконання людини середньовіччя. Отож, зображуючи дев’ять кіл “Пекла”, він вміщує туди тих, хто, на його погляд, завинив перед Богом, людьми, собою. В одному з таких кіл поет показує грішників, які захоплювалися чуттєвою любов’ю. Автор емоційно переконливо змальовує саму атмосферу, де, здається, тріпоче саме повітря. Тут немає світла й чується плач. Сюди вмішує поет Семіраміду, Клеопатру, Єлену, Ахіллеса та інших. Але серед них найбільше вразила Данте історія

Паоло і Франчески да Ріміні. Здавалося б, про що тут говорити, коли Франческа і Паоло винні у перелюбі. Та поет вбачає тут не тільки й не стільки вину молодих закоханих, але й облудність моралі суспільства. Хіба ж справедливо було пов’язувати сімейним обов’язком юну Франческу з негарним, кульгавим Джанчотто з міста Ріміні, бо так хотіли родичі?

Дівчина була віддана заміж проти волі й прихильності серця. Але ж у неї одне життя, в якому вона лише хотіла бути бодай трохи щасливою. Про чистий і залюблений характер стосунків Паоло й Франчески свідчить розповідь Франчески. Паоло був молодшим братом її чоловіка.

Якось вони читали з Паоло лицарський роман про піднесене кохання лицаря Ланчелота до королеви Дженієври, і в цей час Паоло, не витримавши, поцілував ту, яку давно кохав. Тут і застав їх Джанчатто, який, звинувативши їх у перелюбі, вбив обох, Данте співчуває закоханим, бо любить людей і визнає їх право на щастя. У цьому колі “Пекла” грішники приречені на довічне кружляння у пекельному вихорі. Та серед численних пар, що проносяться повз нього, Данте звертає увагу саме на тих закоханих, що нагадують пару голубів. І від сумної розповіді про їхнє кохання він непритомніє.

Як в полум’ї жадоби голуби У рідні гнізда між зелені крони Летять на крилах спільної судьби, – Вони удвох з оточення Дізони.

Зображуючи історію двох закоханих, Данте виступає з позиції гуманізму: надовго випередивши свій час, він проголошує право людини бути щасливою.

“Божественну комедiю” визнано вершиною творчостi найвидатнi шого iталiйського поета, основоположника iталiйської лiтератури Данте Алiг’єрi. Сучасники поета з простих людей вiрили навiть, що вiн склав справжнiй путiвник потойбiчним свiтом, але насправдi змiст поеми не обмежується лише художнiм втiленням мiстичних уявлень про життя пiсля смертi. тлумачити змiст цього твору можна з рiзних поглядiв: як буквально (власне змалювання подорожi лiричного героя потойбiчним свiтом), так i алегорично, а також морально-етичного. тобто кожна подiя з одного боку описується, як така, але несе у собi додаткове навантаження.

За традицiйним релiгiйним розумiнням, Пекло – це мiсце для покарання безнадiйних грiшникiв, Чистилище – для тих, хто ще має змогу врятуватись, тодi як Рай – винагорода за праведне життя. Йдеться про певну моральну оцiнку вчинкiв: куди саме потрапить людина визначається її земним життям:

Душа тут кожна свiй проходить суд: Сказала, вчула та й пiшла до ями.

Отже, навiть буквальний аспект вже подiляє людей на поганих та добрих. Але в “Божественнiй комедiї” Данте йдеться здебiльшого не про конкретних осiб, виведенi в поемi образи водночас символiзують певнi принципи або явища. Образ Вергiлiя, що супроводжує лiричного героя у Пеклi, не лише (i не стiльки) є образом конкретної особистостi, а втiленням принципiв пiзнання свiту, позбавленому вiри. Данте визнає його своїм вчителем, але Вергiлiй має лишатися в Пеклi. Не випадково як порятунок для нього пропонується чекати приходу Беатрiче – не просто жiнки, а алегорiї кохання, любовi до людей, а за деякими тлумаченнями – вiри, чи навiть теософiї.

Алегорiї в творi теж не однозначнi, наприклад, звiрi, що заступають поетовi шлях у темному лiсi представленi за традицiйним тлумаченням символiв: леопард – коварство, лев – жорстокiсть, вовчиця – ненажерливiсть, хтивiсть, але iснує й iнше тлумачення: леопард – полi-тичнi супротивники Данте, лев – король Францiї, вовчиця – римське папство. Значення алегорiй нашаровуються одне на одне, надаючи змiсту нiби додатковий вимiр.

Розгорнутою алегорiєю є й сама подорож – це пошук правильного шляху для людської душi, оточеної грiхами, спокусами та пристрастя ми. Пошук сенсу буття. Головна дiя взагалi вiдбувається саме в душi лiричного героя. Пiзнавши те, що є злом, пройшовши колами Пекла, вiн змiнюється, пiдноситься до розумiння найважливiших iстин про свiт i про себе:

Були ж у мене крила надто кволi; Але яскравiсть сяйва тут прийшла, I мiць зростала розуму i волi.

Саме у частинi, присвяченiй Раю (найменш досконалою з художньої точки зору), i визначається головна цiннiсть: любов. Не лише кохання, яке шукав лiричний герой на початку своєї подорожi, а любов у найширшому значеннi цього слова, “Любов, що водить сонце й зорнi стелi”. Але ж i в Євангелiї стверджується, що Бог – це любов, хоча тривалими iсторичними перiодами церковнi дiячi намагалися не зосереджува ти увагу на цьому аспектi.

У добу середньовiччя, коли створювалась поема, цей висновок був надто смiливим, та з ним важко не погодитися: саме любов є найголов нiшою цiннiстю.

Твір розпочинається оповіданням про те, що в середині життя, тобто десь близько 30-35 років, заблукав поет у життєвому лісі. І тоді побачив видіння – видатного поета стародавності Вергілія, що, повчаючи його, повів за собою через пекло і країну каяття до вершин сонячного схилу. Таким чином він відніс час видіння до року свого пріоратства – 1300. Вергілій же був не тільки національним поетом Риму, а й співцем римської історії, що найбільше прославив свою державу. Отже, саме Вергілій являє собою символ ідеї гібелінів – ідеї римської універсальної монархії. Данте ж у кінці життя визнав правду саме гібелінів, хоч і належав колись до білих гвельфів, за що й став вигнанцем.

Піклуючись про благо своєї країни, Данте намагався докласти зусиль для цього, виконуючи обов’язки пріора, уславляючи ідею патріотизму у творах. Та через політичні інтриги став вигнанцем і ніколи більше не зміг повернутися до рідної Флоренції. Він мріяв про звільнення Італії та здійснення його ідеалу про всесвітню монархію з імператором на чолі світської влади і з папою – на чолі духовної. Саме тому він уславив імператора Генріха VII, який перейшов через Альпи з армією і, з’явившись у Середню Італію, отримав у Римі римську корону з рук папських легатів. Після невдалої облоги Флоренції імператор невдовзі помирає. Саме йому Данте відводить чи не найкраще місце в своєму “Раї”.

До “Пекла” Данте вміщує як своїх ворогів, так і тих сучасників, навіть близьких, які, на його переконання, порушували моральні правила.

Перші кола “Пекла”. Сюди Данте вміщує як тих, хто ще не знав християнства, так і тих, хто не дотримувався його моральних правил. Однак він співчуває цим людям, оскільки визнає в них і велич духу, і чутливість серця. Такі Франческа, Фаринетта, Кавальканте і навіть наставник і вчитель Данте Брунетто Латіні.

Останні кола “Пекла” в “Божественній комедії” та їх “мешканці”. Сьоме й восьме коло вміщують грішників, що припускалися насилля проти людей, проти себе і навіть проти Бога. Грішники такого роду заслуговують на кару, як пише поет. Проте й тут є винятки: не можна не дивуватися відважному Уліссу й не відчувати жаху, змішаного зі співчуттям, до Уголіно.

Але сатира Данте спрямована найбільше проти “святокупців”, де поет зустрічав Папу Миколая III, який, увіткнувшись головою в дірку третього рову, потерпає жорстоко від того, що його ноги охоплені полум’ям. Тут же приготовано таке саме місце і для ще живого тоді сучасника Данте Папи Боніфація VIII, що своїми інтригами сприяв перемозі чорних гвельфів і найбільше переймався зовсім не благом ближнього, не благом Вітчизни, а власними амбіціями та жадобою до золота. Туди ж він поміщає й Філіппа Красивого, що не ставився з потрібною шаною до того ж папи, котрий уособлював владу церкви. Адже поет не нападає на владу церкви, а лише намагається захистити релігію й церкву від негідних пастирів. Данте був сином свого часу, а доба середньовіччя диктувала саме таке ставлення до церкви. А до дев’ятого кола Данте вміщує тих, кого карають за найгірший, на думку поета, гріх – зраду. Так мучиться невгамовною жагою помсти Уголіно, що гризе череп архієпископа Руджері. Історію своєї ненависті він теж повідав поету з почуття помсти. За те, що граф Уголіно віддав ворогам фортецю Кастро в Сардинії, архієпископ Руджері звелів упіймати графа Уголіно разом із синами й онуками й зачинити їх у башту, а ключі кинути у річку. Через вісім днів їх відчинили й поховали, бо вони всі загинули з голоду. Так відбилися в “Божественній комедії” сучасні Данте події.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Історія Франчески та Паоло в творі Данте “Божественна комедія”

Categories: Твори з української літератури

Links