Модель художнього світу “Божественної комедії” Данте

Це були часи наївно-реалістичного сприйняття світу. Давня людина намагалась пізнати все, що її оточувало, та визначити у навколишньому своє місце. Світ уявлявляєть-ся як єдина неподільна модель природи і людини, олюднюються незрозумілі явища природи.

Удавні часи земля уявлялася як плаский простір (в крайньому разі як сфера – міфи про землю, яка тримається на трьох слонах, трьох черепахах або трьох китах). Це земна модель, що поділяється на реальний та потойбічний світи, в якому поряд мешкають боги і люди (Олімп розташований на землі, а

не на небі, але вище від площини, де живуть недосконалі люди, які існують у темряві). Розвиток історично-культурного процесу віддзеркалюється у міфології ( Прометей разом з вогнем дарує людині розум – головне джерело розвитку. І людина використовує його досить успішно). Опановуючи навколишнє середовище, вона усвідомлює свою значущість, силу, розум, прагне досконалості, намагається вийти на герць з усім, одо ще недавно її лякало. Людина стає центром античної моделі світобачення, тому невипадково з’являється когорта напівбогів-героїв, які уславлюють передовсім силу, дух, розум людини, її здатність долати життєві

перешкоди як природного, так і соціального плану.

Людина осмислюється як величне самоцінне творіння, яке знайшло своє відображення як в міфології, так і в античній культурі (людина в центрі літератури, скульптури, боги мають людську подобу, започатковано Олімпійські ігри, захоплення красою людського тіла). Людство в цей час мислить конкретними образами. Період античності є епохою “дитячого” сприйняття і усвідомлення дійсності та осмислення місця людини в ній. Це модель зитропоцентрична (людина в центрі).

Після небувалого розквіту й піднесення (золота доба Римської культури) за законами історії настала доба занепаду (розпалась Римська імперія, на території Західної Європи відбувається активний процесдержавотворення у напівварварських народів). Європа вступила в епоху Середньовіччя. Але в надрах античної культури зародилось нове світобачення – християнська мораль, яка, порівняно з древньою, була прогресивнішою, адже її основними постулатами стали Любов, Прощення, Милосердя.

Однобожжя (в триєдиній іпостасі Бога-Отця, Бога-Духа Святого і Бога-Сина)позба-вило вищу силу реальних античних обрисів. Поняття “Бог” стає абстрактнішим. Сфера його постійного перебування переноситься на небеса (людство не прийняло одразу ідеалів християнства). Розп’яття ІсусаХриста стало межею відчуження людини і Бога. Божественна істина виявилась непотрібною на землі, де панував хаос (одні народи поневолювали інші, приблизно тисячоліття лилася кров, поки в Європі були встановлені сталі кордони). З іншого боку, християнська віра стала величезною об’єднавчою силою підчас формування держав і націй, ідеалом внутрішнього самовдосконалення людини).

Середньовічна модель світу теоцентрична. В центрі її Бог, який стоїть над усім. Людина бачиться як слабка, недосконала істота, яка живе на землі (складається враження, нібито людство знову повернулось до прадавнього усвідомлення своєї недосконалості та вразливості). Земне існування проголошується підготовкою до небесного життя. Максимально сильною стає роль церкви, яка бере на себе право бути третейським суддею цінностей людського життя. Проповідується земний аскетизм, відмова від насолод. Але доба Середньовіччя мала й величезне позитивне значення, оскільки світобачення перевернулось із горизонтальної площини у вертикальну і додало можливість кожному заглибитись у свій внутрішній світ, прагнути духовної досконалості. Якщо за часів античності людина намагалась довести свою красу, досконалість і гармонійність, то середні віки зробили наріжним каменем її духовне піднесення. Бачення світу стає ідеалістичним, що поділяє його на матеріальну та духовну сфери (в матеріальному світі живе людина, в духовному – Бог). Проблема внутрішнього вдосконалення особи, уславлення ідеалу Бога стають центральними у культурі. Але державотворення і формування націй породжує засади світського сприйняття дійсності з ідеалами служіння країні, народу, прекрасній дамі (героїчний європейський епос, рицарські романи, лірика трубадурів, вагантів). Тобто в Середньовіччі вже зароджуються паростки зближення земного і небесного. Це збагнули вже такі мислителі-богослови, як Хома-Аквінський, Іоанн-Дамаскин та ін.

Данте написав поему розмовною італійською мовою, що вважалось ознакою низького жанру (за його часів все варте оспівування мало бути написане латиною (нею ж велося богослужіння). За світобаченням середніх віків життя людини не достойне освітлюватись високим пафосом, притаманним трагедії (трагедійний характер мали Твори, які оповідали про житія святихта відтворювали певні сюжети з Біблії.

Твір Данте має трагічний початок і щасливий кінець (ознака характерна саме для комедії).

Крім того, Данте Аліг’єрі прагнув всебічно відтворити життя людини і зрозуміти її духовні цінності, а в житті завжди радість і печаль поряд, комічне і трагічне нероздільні.

Пошуки померлої коханої Беатріче (“тієї, яка дарує благодать”) дали можливість Данте дослідити світ моральних цінностей, зрозуміти, що людина прагне бути щасливою на землі. Дотримуючись християнських вірувань про довічне життя душі, Данте досліджує проблему відповідальності людини за вчинки та можливості духовного вдосконалення (очищення від гріхів та прощення.

Данте назвав свою поему “комедія” за усталеними середньовічними канонами: так називали тоді твори, які починалися сумно, а закінчувалися щасливо. Епітетом “божественна”, тобто “прекрасна”, поему наділив перший біограф Данте, автор славетного “Декамерона” Дж. Боккаччо”. Він починає пошуки Беатріче, “здолавши півшляху життя земного…” (Тривалістьжиття за часів Данте – приблизно 70 років). Тож, очевидно, ліричному героєві приблизно 35 років. Вже в першому розділі твору, або пісні першій (з’ясовується в разі потреби, чому автор називає частини свого твору піснями), простежується захоплення Данте античністю, особливо Вергілієм, що давало йому право використати вла – стивий творам учителя (який у свою чергу наслідував Гомера) поділ на пісні (оспівати те, що його хвилює).

Думки можуть бути найрізноманітніші, від того бачення, що герой не усвідомлює свого життя без коханої і він ладен пройти найскладніші випробування, тільки б знову побачити її, до його прагнення збоку поглянути не тільки на власне життя, а й осягнути багатовікову історію страждань і злетів людства. Адже 35 років – той вік, коли людина замислюється над прожитим, шукає опори на Майбутнє, оцінює свої помилки та прагне знайти життєвий стрижень, потрібний для завершення земного буття та переходуу вічність вже не як людини, аякїї душі. Герой прагне знайти себе.

Здолавши півшляху життя земного, я раптом опинився в темній хащі, бо втратив правоту путі прямого…

Герой не знає, куди йти далі, але має знайти праведний шлях. Він пролягатиме потойбічним світом – через Пекло і Чистилище до Раю, де має відбутись зустріч з коханою Беатріче. Композиція поеми точно відповідає цим етапам мандрівки.

На наступному уроці ми з’ясуємо сенс подорожі головного героя поеми Данте Аліг’єрі ” Божественна комедія ” до потойбічного світу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Модель художнього світу “Божественної комедії” Данте

Categories: Нові твори

Links