Цинциннаті – герой роману В. В. Набокова “Запрошення на страту”
Цинциннаті, як і багато Набоковські літературні образи, є свого роду метафізичним двійником самого письменника. “Символіка імені” Ц., мабуть, сходить до Тита Лівії, який дав життєпис сина прославленого римського трибуна Луція Квінкцій Цинциннаті – Цезонія Квінкцій: “Більше інших своєю знатністю і силою хизувався в той час ставний юнак Цезонія Квінкцій. До того, чим нагородили його боги, він додав блискучі подвиги на війні і красномовство на форумі, так що ніхто в Римі не міг вважатися ні більш хоробрим, ні більш красномовним. Він
Набоков, проте, наділяє свого героя протилежними властивостями: Ц. дуже слабкий фізично, в нього погане здоров’я, він говорить тихо, майже заїкаючись, і “злочин” його полягає не в бунтарстві, а в тому, що він – на відміну від оточуючих – “непрозорий”. До створення образу Ц. – “нестандартного” людини, переслідуваного і катувати за це суспільством або “колективом”, або просто натовпом, Набоков підходить поступово. У 1936 р. він публікує оповідання “Корольок”, герой
При цьому він каже: “Та це ж якийсь запрошення на страту”. В. Ходасевич назвав цей розповідь “післямовою” до роману “Запрошення на страту”. (За версією З. Шаховської Набоков в цілому “закінчив” роман ще влітку-восени 1934 р.) Можливо, що в задумах роману-антиутопії Набоков відштовхувався від бодлеровского “Запрошення до подорожі”, де рефреном звучить мотив: “Там краса, там гармонійний лад, / / Там спокуслива, розкіш і спокій”. Проглядаються в образі Ц. і паралелі з Грегор Замза, героєм оповідання Кафки “Перетворення” (1928), якого сам Набоков вважав єдиним письменником з “спорідненою душею”. Однак якщо Замза, вибираючись з нівелює все і вся натовпу, опускається “на дно”, стає комах, то Ц. вибирає шлях, що веде до все більшого усвідомлення своєї особистості, своєї душі, свого “Я”. Деякі дослідники вказують на подібність деяких дій Ц. з Уліссом з роману Джойса “Улісс”. Саморефлексія Ц., його спроба виявити в собі “щось”, зближує його з героєм Пруста.
Проползаніе Ц. по тунелю з камери на гору – явна ремінісценція з “Божественною комедією” Данте, де герой вибирається по тунелю з “Пекла”. З. Шаховська відзначає, що ідею гротескного церемоніалу страти Ц. Набоков швидше за все міг запозичити з проекту В. А. Жуковського – “вражаючого за своєю сантіментально жахливої ідеї художнього оформлення смертної кари в Росії”, про який Набоков прямо згадує в романі “Дар” . Штучність обстановки, у якій виявляється Ц., рушаться декорації в’язниці, що буря схопила глядачі-карти – все це має пряме схожість з казковою повістю Л. Керолла “Аліса в Задзеркаллі”. Як і багато героїв набоковской прози (Ганін, Лужина, Годунов-Чердинцев, Гумберт), Ц. наділений особливим, що відрізняє його від оточуючих людей даром-“непроникністю”: “Чужих променів не пропускаючи, а тому, в стані спокою, виробляючи дивовижне враження самотнього темного перешкоди в цьому світі прозорих одне для одного душ “. Ц. – людина не “цього” світу штучних “прозорих” людей, його звинувачують в “основній нелегальності”, він виявляє, що у “цьому” світі немає жодної людини, здатного говорити на його мові. Ц. з дитинства відчуває свою особливість, намагається приховати її, але після вироку він ніби роздвоюється. Один – “тутешній” Ц. з острахом чекає страти, інший Ц. – з “того” світу, де “розумністю світиться людський погляд”, “на волі гуляють замучених тут диваки” – намагається пізнати себе “до останньої, неподільної, твердою, сяючою точки “, яка” говорить: я єсмь! “.
Він вчиться говорити сам із собою, “висловитися по-справжньому” мовою “того” світу, вчиться “давно забутого древньому уродженому мистецтву писати”. Набоковскій Ц. – герой гностичного плану. Він може “звільнитися” від свого тіла, може відчувати “той” “сонний, опуклий, синій” світ. Подібно християнським гностикам III-V століть, він приходить до висновку про “глухий кут тутешні життя” – “і не в її тісних межах треба було шукати порятунку”. Ц., володіючи особливим гностичним знанням, наполегливо повторює: “я знаю щось”, – і це “щось” – його душа, що прагне піти у “той” світ, де живуть “істоти, подібні до нього”.
Це і дозволяє Ц. у останній момент страти перекинути “цей” примарний світ “подоб” і звільнитися, піти до цих “істот”. Деякі дослідники (B. Johnson) підтверджують “гностічност'” Ц. з допомогою аналізу ініціалів Ц. і П. (П’єр): відкритість вгору Ц. протиставлена закритості, обмеженості П. (правда, в англійському варіанті роману таке порівняння втрачає сенс). Ц. також є героєм лінгвістичного плану. Зрозуміти себе і “той” світ означає для нього необхідність навчитися говорити, писати. Використовуючи мову, слово, він може пробитися крізь туман “цього” світу і досягти миру ідеального.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)