“Бути знаменитим некрасиво…”. (Образ поета в лірику Б. Л. Пастернаку)
1. Поезія Пастернаку – краса, “валяющаяся під ногами”. 2. Відношення поета до позиції радянської влади в області культури. 3. Істинність і Краса вискусстве. 4. Життя й Мистецтво.
Борис Леонідович Пастернак – поет-філософ, вдумливий художник, що зацікавлено вдивляється в навколишнє життя. Допитливий розум поета хоче проникнути в саму суть речей, зрозуміти їх і повідати миру про свої відкриття. Для Пастернаку поезія – висота, що валяється під ногами Поет сам наполягав на такому з’єднанні протилежних понять. Мистецтво, по переконанню
Пастернак був упевнений, що сьогодення мистецтво не має потреби в романтичних перебільшеннях і прикрашеннях. Воно завжди реалістично. Місце людини в історії й, взагалі, проблема буття людини – найважливіша тема у творчості поета.
Намагаючись вийти до розуміння суті миру, сенсу життя, поет звертався до реальної дійсності Пастернак був переконаний у незалежності мистецтва, що втрачає право на існування, якщо підкоряється чиїмось вимогам. У двадцятих роках він заперечував проти нової політики радянської
Для поета робота, пошуки життєвих основ, спроби розібратися в собі й у людях і були сенсом життя. Своє призначення поета він бачив у тім, щоб донести до читачів Істину й Добро життя, не вимагаючи за це похвал або слави. Творчість зрілого Пастернаку пересталася бути неприборканим, воно підкоряється його творчій волі.
Вірші стають лаконічними й стрункими, у них відчуваються сила і яскравість. У п’ятидесяті роки лейтмотивом нового циклу віршів стають самовідданість, самовіддача. Вірш “Бути знаменитим некрасиво” написано поетом у період його “останніх пісень”. Воно передає внутрішнє сприйняття поетом своєї ролі й суті на землі. Бути знаменитим некрасиво.
Не це піднімає вгору. Не треба заводити архіву. Над рукописами трястися.
Дійсно, людська любов скороминуща, несправедлива, піддана моді. Але поет вище юрби. Він творить для людей, не прислухаючись до їхніх захватів і огуди.
Ціль творчості – самовіддача, А не галас, не успіх. Ганебно, нічого не значачи, Вити притчею на вустах в усіх. Пастернак ставиться до слави як до мирської суєти, його мистецтво те саме що небожителі, які дарують людям блага, не вимагаючи нічого замість. Він випробовує радість від самої творчості.
Воно – його стихія й спосіб існування. Поет не може не складати, для нього це значить – жити, виливаючи у звуках душу, наповнюючи мир красою. Щирий художник – завжди першопрохідник. За ним підуть інші, може бути, навіть не згадавши, по чиїх слідах ідуть, але їм буде легше, і це головне: Інші по живому сліді Пройдуть твій шлях за п’яддю п’ядь.
Але пораженья від перемоги Ти сам не повинен відрізняти. Лише тоді народжується шедевр мистецтва, коли жива душа людини, коли вона відкрита миру й людям. По цих канонах жити важко, часом нестерпно, але така доля поета.
Якщо художник починає себе берегти, заощаджувати сили, то творчість перестає бути одкровенням, поет перестає відчувати подих життя, Істини. Стиль пізнього Пастернаку – прояснений. Але просвітління не значить заспокоєння.
У ньому залишилася колишня ненаситність душі, спрага зрозуміти й осмислити незбагненні радості, протиріччя й трагедії життя: И повинен ні єдиною часточкою Не відступатися від імені, Але бути живим, живим і тільки, Живим і тільки до кінця. І в пізній творчості Борис Пастернак намагається жити повним життям, щоб через мистецтво втілити дрібні відтінки життя, донести їх до читача. Пастернак прагнув донести до читача не тільки зовнішню сторону подій, але і їхню глибинну сутність.
Він почував величезну відповідальність письменника за точну передачу змісту зображуваної їм життя, піклувався про збереження в сьогоднішній дійсності споконвічних моральних цінностей людства. Довжиною всього в кілька чотиривіршів, вірш Бориса Леонідовича Пастернаку змушує по-новому глянути на творчість. Це не спосіб добування грошей, не робота – це спосіб життя поета, від якого він не може відмовитися, поки живо.
У вірші “Бути знаменитим некрасиво…” Борис Пастернак уживає фразеологізми: “Бути притчею на вустах у всіх” і “Не видать ні зги”. Вони надають особливу виразність мовлення при малому обсязі слів, і народжують асоціації з розмовним мовленням, близької до реального, теперішнього життя. Повторення в останньому четверостишье слова “живим” указує на велике значення, яким наділяє автор цей епітет. Бути знаменитим некрасиво, але бути живим, що жваво відгукується на всі події життя, будь-яка людина просто зобов’язана
(2 votes, average: 3.50 out of 5)