“Лики страшного миру” у поезії А. А. Блоку

Поет-Символіст “срібного століття” Олександр Блок створив у своїх віршах особливу, таємничу й містичну реальність. І ця реальність повна противоречий і парадоксів. Мир, до якого прагне душа Блоку, – це мир Прекрасної Дами, мир гармонії, любові й краси. Але мир, що оточує поета, – це неспокійний, “передосившийся”, хворий, “страшний мир”. У добутках циклу “Лики страшного миру” звучат трагічні ноти, переважає настрій туги, зневіри. Мало що радує автора, скоріше, неприємно поражает, жахає, викликає огиду.

Довкола нього

мир божеволіє. Щирі цінності – добро, віра, любов, краса – підмінюються пихатими гаслами, пустими словами, брутальністю, розпустою, пияцтвом, охладением і жорстокістю людських душ: И править окриками п’яними Весняний і тлетворний дух. ( “Незнайомка” ) И немає просвіту ніякого в цій тьмі, і навіть небесам уже немає справи до землі, що гине: “А в небі, до всьому привчений, Безглуздо кривиться диск. ( “Незнайомка” ) Поет не бачить можливості швидкого рятування від гнітючої туги й безглуздості буття: Ніч, вулиця, ліхтар, аптека, Безглузде й тьмяне світло.

Живи ще хоч чверть століття – Усе буде так.

Результату немає. ( “Ніч, вулиця, ліхтар, аптека… ” ) Але що це? І в цьому сморідному болоті миготить образ мрії, Її, прекрасної, неземний.

Сон це або ява? Або та сама особлива реальність, що ні те, і ні інше, і якої тільки й живий великий символіст? І щовечора, у годину призначений, (Иль це тільки сниться мені?) Дівочий стан, шовками схоплений, У мрячному рухається вікні. ( “Незнайомка” ) У цьому “страшному світі” навіть любов спотворюється.

Замість відкритості, ніжності, зніяковілості, радості вона проретает рвані, кутасті форми, її вже прийнята скривать, маскувати під щось інше: Але була ти із мною всім презирством юним, Ледве помітним дрожаньем руки… Так говорить Блок тієї, що гордовито відвернулася від нього, презирливо й роблене-невдоволено кинувши: “И цей закоханий” (“У ресторані”). Поет розуміє, що це презір, холодність – це все напускне, на догоду требованиям холодного, бездушного миру. І вона, юна, презорова, залишається все такий же ніжн і прекрасної: Ти рвонулася движеньем переляканого птаха, Ти пройшла, немов сон мий легка… І зітхнули парфуми, задрімали вії, Зашепталися тривожно шовки.

Як бачення, прослизнула вона повз поета – і потонула в шумі, крикливості, суєті. А намисто бриньчало, циганка танцювала И верещала зорі про любов. От він – голос “страшного миру”: навіть про любов він не шепотить, не співає, а верещить… Вірша із циклу “Лики страшного миру” хранят переживання світлої душі поета, якому далека брутальність і вульгарність, що заполонила мир.

Але чим виродокливей гримаси, які корчить цей мир, тим світліше далекий образ, божественний і ясний, до якого, як до святого джерела, припадають висохлі губи поета


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Лики страшного миру” у поезії А. А. Блоку

Categories: Твори з української літератури

Links