Вірш Б. Л. Пастернаку “Про ці вірші”. (Сприйняття, тлумачення, оцінка)

1. Тема поезії у творчості Пастернаку. 2. Образи художників минулих років. 3. Пафос молодого поета – неприборканий захват життя. 4. Поет, що живе у вічності.

Вірш “Про ці вірші” ставиться до раннього періоду творчості поета. Пастернак написав його в 1917 році. У цьому вірші поет звертається до теми творчості, поезії і її творця.

Тема поезії, те, як у ній відбивається увесь світ – центральна тема творчості Пастернаку. Поезія подібна до губки, що усмоктує всі навколо, повертаючи читачам мир у вигляді віршованих строф У вірші, що так і

називається – “Визначення поезії”, поет не знаходить нічого більше ємного й точного для передачі сутності мистецтва, чим перерахування явищ навколишнього світу. Що значить поезія для людей? Пастернак уважає, що в ній – наше право на безсмертя.

Поезія має своїм джерелом саме життя – у всіх її проявах. Життя, відповідно до Пастернаку, це неминуще чудо, поезія ж є “і творчістю, і чудотворством”. Поезія відкриває людині ока на мир, на нього чудесне існування У творчості Пастернаку часто можна зустріти фігуру поета. Нерідко він звертається у своїх віршах до образів художників минулого й сучасності: Шекспір,

Пушкін, Блок, Маяковський.

У поета особлива доля. Поетами дійсно народжуються, це дарунок, даний долею Поет – це таке ж явище природи, як дерева, як море. Пастернак у якімсь ступені романтизує долю художника. Поет повинен виконати своє призначення на землі незважаючи ні на що: долею за нього продуманий розпорядок дій, і він не вправі відмовитися грати свою роль.

Поет повинен виконати своє призначення на землі незважаючи ні на що: долею за нього продуманий розпорядок дій, і він не вправі відмовитися грати свою роль. Лірика пастернаку відрізняється особливим дарунком – воістину невичерпної радості, що після всіх розчарувань і втрат не тьмяніє, а, навпаки, стає глибше й чистіше. Пастернак приймає мир з усіма його “випадковими рисами”. Джерело його радості – вдячна любов до самого життя. Пафос молодого поета – неприборканий, шалений захват життя.

Його приголомшує хаос заходів, фарб, звуків і почуттів На думку Пастернаку, оригінальність художнього образа складається не в його відмінності від образів інших художників, а в його відповідності дійсності. Однак мир представляється поетові вічної загадкою Вірш “про ці вірші” увійшло в третю книгу поета “Сестра моя – життя”, що поклало початок поетичній славі Пастернаку. Написані в 1917 році, вірші були опубліковані із запізненням у кілька років, в 1922 році.

У книзі “Сестра моя – життя”, що створювалося в передреволюційне літо, практично немає прийме грізної реальності. У ранній творчості Пастернак не зображує історію, а як би проживає, переживає все те, про що пише. Прожиті моменти переробляються його свідомістю й втілюються в грі поетичних асоціацій. У вірші перед нами з’являються картини міського пейзажу, і, якщо прочитати не занадто уважно, може здатися, що перед нами – пейзажна замальовка На тротуарах стовчу Зі склом і сонцем навпіл, Узимку відкрию стелі Идам читати сирим кутам. Задекламує горище З уклоном рамам і зимі, До карнизів прянет чехарда Дивацтв, нещасть і замет.

Але отут і гамір між рядків розкидані слова, що відверто говорять нам про те, що мова йде про поезію. Вірш буквально просочений нею. “Дам читати”, “задекламує горище” – поезія проникає в самі далекі й звичайні куточки дійсності, що оточує поета.

Художній мир вірша начебто розсипається на деталі, і в той же час із цих же деталей на наших очах збирається в єдине ціле. Краса миру, у розумінні Пастернаку, у нього самоцінності Навколишній світ у поета одушевлений сам по собі, а не з волі ліричного героя. По суті, тут навколишній світ стає діючою особою, а не предметом опису. Вірші Пастернаку створені начебто з нічого, немов музика із семи нот. Предмет його страсті – життя, а слово – знаряддя, за допомогою якого поет впливає на неї Його талант невловимий і невизначений.

Така мудрість поезії, і така її наївність: Яке, милі, у нас Тисячелетье надворі? Ліричний герой втратився в павутині віршів, поезії, що створюють свій, особливий мир, що, хоча й проникає в усі завулки, все-таки живе своїм життям. Життя в поезії змушує забувати про точність реального часу, місяць і рік, у якому живе ліричний герой втрачають свою актуальність У світі, перейнятому поезією, це не так вуж і важливо. У цьому світі можливо будь-яке літочислення, можливо зустрітися з давно збіглими від нас майстрами слова.

Неважливий навіть сам ліричний герой. У вірші про нього нічого не говориться, крім того, що він цікавиться поточним тисячоріччям і пояснює, чому забув про те, у якому світі й у який час живе. Проте, ліричний герой живе одночасно скрізь, скрізь, куди проникнула поезія, дух віршів, які він читає.

Вічність і час постійно присутні у віршах Пастернаку, що повідомляє поетичний текст ще й філософський зміст Розширення часу й простору підкреслюється й синтаксисом вірша. Якщо в перших трьох строфах поет використовує короткі речення, то далі кожне речення – це ціла строфа. Щомиті життя прекрасно, так само як прекрасні всі її прояви: поезія Пастернаку не знає розподіли на велике й мале, низинне й піднесене, живе й неживе. Поезія живе не тільки в томиках великих майстрів Коли ми читаємо їх, вона випливає й одухотворяє собою все живе, робить повсякденне – високим, а незначне – важливим


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Вірш Б. Л. Пастернаку “Про ці вірші”. (Сприйняття, тлумачення, оцінка)

Categories: Твори з української літератури

Links