Бережний Василь Павлович Юнак з моря
Бережний В. П. Космічний Гольфстрім: Повість та оповідання. – К.: Рад. письменник, 1980. – С. 171-178.
Цього літа погода на Чорноморському узбережжі видалась нестійка. В бахрому прохолодних дощів лише зрідка впліталась золота нитка сонячного дня, та й то під вечір тускніла, окутуючись мжичкою. Відпочиваючі занудилися б зовсім, коли б не всесвітній чемпіонат з футболу в Аргентіні – можна було цілими вечорами сидіти біля телевізора, з неослабною увагою стежачи за грою смаглявих бразільців чи моторних італійців.
А сьогодні з самісінького
Розіславши
З кожною хвилиною небо яснішало, над прибережними садами і заростями пливли білясті пасма туману і швидко танули у високості. А темні цятки рибальських човнів у сонячній млі запливли, здається, на самісіньке небо. Поступово пляж повнився людьми, гамором, хтось уже ввімкнув транзистора. Неля взяла книжку, але, навіть не розгорнувши, поклала на коліна. Хіба ж у такій обстановці можна зосередитись? Проте настрій був радісний, дівчині здавалось, що все – і золоту перлину сонця, і ніжну блакить неба, з якого зникали останні клапті туману, і хитливу синяву моря – природа створила для неї, на втіху їй. Можливо, і отой плавець – і коли він устиг так далеко забратися? – прямує до неї. Ось уже видно помахи його рук, він то з’являється, то зникає поміж хвиль. Вода ще не прогрілась, не більше п’ятнадцяти градусів, а він, бач, не боїться застудитись, певне, загартований. Цікаво, що воно за один…
– Сонце вже обціловує вас! – Віталій Покльований кинув свій надутий матрац ліворуч од неї. – А я й не зоглядівся, де поділася наша пасочка… Ех, не взяв камери…
Неля неохоче відірвала погляд від плавця і подивилася на Віталія. Обличчя його скидалося на комічну маску: широкий рот розтягнувся до вух, гудзички очей поблискували між ріденькими віями весело і задиристо, мовляв, погляньте, я ж – симпатичний. Неля мимоволі посміхнулася, і це підбадьорило молодого чоловіка.
– А ще казала “Несміх”; он як ви гарно усміхаєтесь! Якщо так засмієтеся в об’єктив – побіжу за камерою. Ви фотогенічна, я зроблю вас кінозіркою, хочете? Неля Несміх – у головній ролі мого фільму, га? Звучить?
– Облиште, – дівчина змахнула рукою, – не вийде з мене артистки.
– Чому? Якщо я… Ну, гаразд, залишимо це питання поки що відкритим. Тут у мене є дещо цікаве для вас
Розташувавшись, Покльований дістав з паки газет кілька зім’ятих аркушів друкованого на машинці тексту. Мабуть, ці аркушики побували не в одних руках, бо нижні куточки позагиналися, багато рядків затерто пальцями.
– Це лекція про Неопізнані Літаючі Об’єкти – скорочено – НЛО, – упівголоса сказав Віталій, – спеціально випросив для вас. Я вже вам говорив, що прибульці…
Неля загадково усміхнулась:
– Пригадала: бачила я ваших інопланетян!
– Та що ви?! Де? – Віталій уп’явся в дівчину очицями-гудзиками.
– У трамваї, в тролейбусі – їх зразу помітно: штовхаються, наступають на ноги.
Вираз обличчя Покльованого був такий кумедний, що Неля пирхнула зі сміху.
– Ну, от, я думав, справді, а вона знову іронізує… Прочитайте ось, що каже вчений.
Неля, все ще осміхаючись, почала, читати, водночас позирала і на море. Невідомий плавець поволі наближався до буйка.
– Читайте, читайте, Нелю, – Покльований, мабуть, помітив, що вона поглядає вдалину, – нарешті ви переконаєтесь, що інопланетяни вже давно спостерігають нашу Землю. Це факт. Я навіть фотографії бачив – і їхніх космічних кораблів, і їх самих…
Неля зауважила, що прізвище лектора – Ажажа – так само читається і з кінця. Покльований розтягнув свої губи і не то в жарт, не то серйозно сказав:
– Я теж помітив. Може, він сам прибулець… А що, хіба це не можливо?
Правду кажучи, Нелі не дуже хотілося читати, але несподівано лекція не просто зацікавила, а заінтригувала її. Скільки сталося загадкових подій, а вона нічого не чула!
Біля Тегерана опустився на землю великий літаючий диск, уряд Ірану звернувся із запитом до Москви і Вашінгтона, чи це не випробування нових апаратів? І СРСР і Сполучені Штати відповіли; ні. Були підняті в повітря іранські винищувачі, та нав’язати контакт не вдалося: непрохані гості відлетіли з такою швидкістю, про яку й не мріють земні авіатори. А на тому місці, де сиділа “тарілка”, залишилась якась їдка зеленкувата слизь, і тепер там ніщо не росте.
В Італії подібний апарат опустився на полі, з нього вийшли величезні (по два метри і більше) інопланетяни, і коли італійка піднесла їм букет квітів, один з них усміхнувся – отже, в них теж є емоції.
Десь біля Петрозаводська подібний апарат опустився в озеро, а коли здійнявся, то вирвав величезний шмат берега.
У Бразілії космічний корабель інопланетян зазнав аварії і розбився. З якого металу він був збудований – досі не визначили.
Аварія чужопланетного корабля сталася і в Сполучених Штатах, десь у пустельній частині Каліфорнії. Тут корабель лишився цілий, військове відомство сховало його в підземному ангарі, а мертвий екіпаж вміщено у морозильники…
Неля аж здригнулася, ніби відчувши холод. Підвела голову – з води виходив той завзятий плавець, що наважився купатись у таку негоду, і, здається, мав приємність від холодної купелі. Оце справжній мужчина!
Незнайомець наближався неквапною ходою, Неля зняла окуляри і дивилася на нього з-під примружених вій – це було так ефектно! Та юнак чомусь не помічав її і, певно, пройшов би мимо, коли б Неля, переборовши ніяковість, не обізвалась:
– Ну, як вода?
Краєчком ока помітила: Віталій невдоволено зморщився, та це її зовсім не обходило. На пляжі незнайомі заговорюють і знайомляться без ніяких церемоній. Тим більше…
– Вода? – юнак оглянувся на море. – Нічого, мокра.
Через кілька хвилин вони вже розмовляли, як давні знайомі. Щось у цьому серйозному хлопцеві імпонувало Нелі. Може, швидка реакція? Чи стриманий, навіть суворий вираз обличчя? Була в ньому якась вабляча сила, що одразу змусила дівоче серце забитися частіше, викликала рум’янець, блиск в очах.
Неля поцікавилася, чи він чув про НЛО. Чув і читав не тільки оцю лекцію, а й друковані матеріали, зокрема в польському журналі “Пшекруй”, в італійських і французьких виданнях.
– Невже все це правда? – вигукнула Неля. – І в очах у неї засвітився острах. – Мене дивує, що вони відвідують Землю ще з біблійних часів – ось тут сказано: електричними розрядами літаюча “тарілка” розбила мур, що захищав Тір, військо Олександра Македонського ринулось в ті проломи і здобуло місто, – так от, дві з половиною тисячі років, а в контакт не вступили!
– А хіба ж то не контакт – зруйнування муру? – заперечив Покльований. – Або італійка…
– Я маю на увазі контакти з урядами, чи ось тепер з ООН. Як ви гадаєте? – Неля просила підтримки у плавця, що сидів, обхопивши руками коліна, і, здавалося, більше дослухався до шуму моря. – Чому вони не звертаються, наприклад, до Ради Безпеки?
– Так, їхня поведінка, м’яко кажучи, трохи дивна.
– Контакти! – чмихнув Покльований. – А може, вони їм зовсім і не потрібні. Може, їхня цивілізація настільки вища від земної, що… Які, наприклад, переговори ми ведемо з муравлями? А вони ж мають свою соціальну організацію…
– Муравлі – цілком інший біологічний тип, – заперечив плавець. – А тут ідеться про гуманоїдів.
– Правильно, – підхопила Неля, – хоч вони, як твердить Ажажа, різняться між собою…
– Карлики і гіганти? – перебив Покльований. – То не карлики, а дітлахи, малеча.
– Прилітають на екскурсію?
– А що? – Віталій скинув бровами. – Ми ж не знаємо, яка там система навчання.
– Значить, ото в Каліфорнії загинули учні, – зауважив плавець.
– Вам видніше, – розтягнув свої губи Віталій.
Потім враз спохмурнів і більше на цю тему не сказав ні слова.
“Що це з ним діється? – подумки обурювалась Неля. – Невже ревнує? Оце так! Що це він собі в голову забрав? Ну, розповідав анекдоти… Але ж я навіть у кіно з ним не пішла. Теж мені серцеїд знайшовся! І в Києві, мабуть, дружина й діти… А з оцим в кіно піду охоче”.
І таки пішли, запросив! Після фільму довго ходили алеями парку і шепталися, і “їли яблуко німоти”, як сказав поет, довелося достукуватись у корпус, бо після дванадцятої сторож замкнув двері. Вві сні прогулянка продовжувалась, Ростислав (так звали юнака) повів її до моря, і вони пливли разом, час від часу він зникав за хвилями, гра веселила, Неля сміялася, пройнята радісними відчуваннями.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)