Аналіз вірша Некрасова “Роздуми біля парадного під’їзду”

Розберемо вірш “Роздуми біля парадного під’їзду”. Спробуємо виявити ідею, закладену в цьому вірші, оцінити поетичну майстерність Некрасова. Почнемо з назви вірша (воно прямо вказує на жанр), потім перейдемо до організації поетичного мовлення у вірші, тобто до композиції і стильовій манері. Таким шляхом ми визначимо думка, укладену у вірші (вона не виражена прямо). Вірш названо “Роздуми біля парадного під’їзду”, тобто за способом викладу воно є міркуванням. Але це міркування не логічного, а художнього типу: у ньому не висловлено

прямо теза міркування (основна думка), а дані тільки “підстави” певної думки. Та й “підстави” не сформульовані у вигляді дедуктивних і індуктивних умовиводів, а являють собою художні образи і картини.

Вже сама назва вірша “Роздуми…” викликає в нашій уяві зоровий образ: ми “бачимо” ліричного героя в положенні оратора, розмірковує вголос (звернення до вельможі, до рідної землі, до Волги, до народу). Всі вірш побудовано, таким чином, як прихований діалог, тобто діалог з “мовчазним” співрозмовником. Цим визначаються такі особливості поетичного синтаксису, як риторичні запитання, звертання,

вигуки, повторення.

Роздуми ліричного героя передує контрастне опис парадного під’їзду “розкішних палат”. Воно починається урочисто, напружено, піднесеним стилем: “Ось парадний під’їзд. В урочисті дні… “; слова парадний і урочистий сприймаються як синоніми. Але вже з другого рядка напруженість, піднесеність змінюються іронією:

Одержимий холопським недугою,
Ціле місто з якимось переляком
Під’їжджає до заповітних дверей;
Записавши своє ім’я та звання,
Роз’їжджаються гості додому,
Так глибоко задоволені собою,
Що подумаєш – в тому їх покликання!

Іронія виражена епітетом холопським в поєднанні з метафорою недугою, контрастуючими в стильовому плані зі словами парадний і урочистий. Посилюється іронія словом гості, оскільки воно непріложіма до цих людей: їх далі під’їзду швейцар не пустив, вірніше, вони і не намагалися далі проникнути, їм це не належить, але вони задоволені собою, ніби й насправді були гостями вельможі. І закінчується характеристика “гостей” убивчими словами: “У тому їх покликання!” У чому? – У тому, щоб бути одержимими “холопським недугою”.

Опис “убогих осіб”, обложників парадний під’їзд у звичайні дні, дано в пом’якшеному тоні: тут немає ще співчуття, але вже немає і іронії. У плані експресивному опис “убогих осіб” – перехід до сцени з мужиками, які зображені з яскраво вираженим співчуттям до них:

Раз я бачив, сюди мужики підійшли,
Сільські російські люди,
Помолилися на церкву і стали здалека,
Звісивши русяве голови до грудей;
Показався швейцар. “Припустимо”, – кажуть
З виразом надії і борошна.
Він гостей оглянув: некрасивими на погляд!
Засмаглі обличчя та руки,
Армячишке худий на плечах,
За торбинці на спинах зігнутих,
Хрест на шиї і кров на ногах,
У саморобні постоли взутих
(Знати, брели-то довгенько вони
З якихось далеких губерній.
Хтось крикнув швейцарові: “Жени!
Наш не любить обірваної черні! “
І зачинилися двері…

Сцена, що розігралася біля парадного під’їзду, – це привід до роздумів ліричного героя про народ і про тих, у чиїх руках знаходиться його доля. Композиційно ці роздуми оформлені як звернення героя до вельможі, рідної землі, Волзі, народу.

Чотири звернення-роздуми ліричного героя в основній частині вірша з’єднані в поетичне ціле сюжетно й композиційно. У плані сюжетному вони пов’язані перш за все рухом переживань ліричного героя. Головні образи-переживання намітилися вже на початку вірша: це, з одного боку, іронія, з іншого – співчуття. В основній частині вірша кожен з цих образів-переживань буде розвиватися: іронія в описі парадного під’їзду в урочисті дні перейде в саркастичне зображення вельможі; співчуття, якою пройнятий опис мужиків біля парадного під’їзду, перейде у співчуття, коли ходоки стануть як узагальнений образ російського мужика, який, у свою чергу, трансформується в образ російського народу.

Перетворення образу мужиків в образ російського народу відбувається природно, логічно. Можливість такого перетворення намічена вже у сцені приходу мужиків до парадного під’їзду: тут вони дані і як конкретні мужики, зі своїми конкретними прикметами, і в той же час як узагальнений образ російського мужика. Досягається така двоплановість образів особливим перерахуванням ознак героїв: одні ознаки названі як приналежність кожного з мужиків (“засмаглі обличчя і руки”, “по торбинці на спинах зігнутих”), інші – як загальні, як “один на всіх” (“армячишке худий на плечах “,” хрест на шиї “). Потім ці конкретні мужики “звільняються від тягаря загальності”, наближаються до реальності: “За заставою, в харчевні убогій все проп’ють бідняки до рубля” – і “йдуть” з вірша, а в представленні ліричного героя залишається образ російського народ.

Отже, рух образу народу відбувається від конкретного – до відверненого: від реальних мужиків, побачених ліричним героєм біля парадного під’їзду, – до епічного за своїми масштабами образу російського народу. Так само по градації дано рух ліричного героя: від співчуття мужикам – до співчуття, викликаному роздумами про долю російського народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аналіз вірша Некрасова “Роздуми біля парадного під’їзду”

Categories: Твори з української літератури

Links