Аналіз вірша Н. С. Гумилева “Заблудлий трамвай”
Н. С. Гумилев не зміг прийняти переломи революційного часу, не зміг знайти остаточну суспільну позицію, що, безсумнівно, не могло не відбитися в його добутках. Одним з них є вірш Заблудлий трамвай. Спочатку його назва викликає здивування хіба може трамвай заблудитися. Безглуздо, звичайно, намагатися знайти якесь логічне пояснення цьому, але можна спробувати зрозуміти, що автор вкладає в ці слова. На мій погляд, що заблудився трамвай символізує революцію. Однозначно, результатів, досягнутих у Європі, не буде, немає прецеденту в безодні часів для
В
Більшість віршів Гумилева мають спокійну інтонацію. Але незвичайний стиль надає їм внутрішню напруженість. У своїх віршах поет “пожвавлює” легендарні мотиви, творить фантастичні перетворення, багато хто з яких автор почерпнув, подорожуючи по Африці. У ряді своїх віршів поет прагне передати загальний трагічний стан миру: “Нехай смерть приходить, я кличу кожну. Я з нею буду битися до кінця…”
У збірнику “Перлів” Гумилев висловлює своя повага до діянь таких незабутніх мандрівників, як Кук, Лаперуз, да Гамору. Невеликий цикл “Капітани” породжений тим же прагненням д незвіданого, тих же преклонінням перед подвигом:
Жоден перед грозою не тріпотить,
Жоден не згорне вітрила
З іменами великих мандрівників входить у цикл “Капітани” поезія великих відкриттів, непохитної сили духу всіх, “хто дерзає, хто хоче, хто шукає”.
У збірниках “Багаття” і “Вогненний стояк” автор доторкається до миру таємничого, непізнаваного. Йому близькі образи зірок, неба, планет. При деякої “космичности” дій всі вірші виражали погляди на цілком земні процеси. І все-таки навряд чи можна говорити про творчість Гумилева як про поезію реалістичної. Він зберіг романтичну винятковість, примхливість щиросердечних процесів. Але саме таким нескінченно дорого нам слово Майстра
Поезія Миколи Гумилева в різні періоди його творчого життя неоднакова. Поет починає з юнацького бажання змінити мир, подібно Будді або Христу. Іноді він категорично заперечує символізм, а іноді буває настільки близький до нього, що важко догадатися, що якийсь вірш належить йому. Тут пригадуються слова А. Блоку, поета високо ценимого Н. Гумилевим: Письменник рослина багаторічне… душу письменника розширюється періодами, а утвір його тільки зовнішні результати підземного росту душі. Так, ранній Гумилев тяжів до поезії старших символістів К. Д. Бальмонта й В. Я. Брюсова, захоплювався романтикою Р. Киплинга й у той же час звертався до закордонних класиків В. Шекспірові, Ф. Війонові, Т. Готьє. Пізніше він відходить від романтичної декоративності екзотичної лірики й пишної яскравості образів і звертається до більше чіткої й строгої форми віршування, що й стало основою акмеїстичного руху. Він був строгий і невблаганний до молодих поетів, перший оголосив віршування наукою й ремеслом, якому потрібно так само вчитися, як учаться музиці й живопису
Він не приемлет у Творчості того, що пізніше назве літературною неврастенією. Талант, чисте натхнення повинні були, по його розумінню, мати доконаний апарат віршування, і він завзято й суворо вчив молодих майстерності. Н. С. Гумилев є прихильником строгої й чіткої поетичної форми, хоча підкреслює, що увага до форми не самоціль, а лише свідчення зв’язку поета з багатовіковою поетичною традицією – Вірша акмеїстичного періоду, що склали збірник Сьоме небо, підтверджують такий тверезий, аналітичний, науковий підхід Н. С. Гумилева до явищ поезії. Основні положення нової теорії викладені їм у статті Спадщина символізму й акмеизм. Новому напрямку було дано дві назви: акмеизм і адамизм (від грецького слова, що позначає: мужньо-твердий і ясний погляд на життя). Головним їхнім досягненням Микола Гумилев уважав визнання самоцінності кожного явища, витиснення культу невідомого детски мудрим, до болю солодким відчуттям власного незнання. Поет намагається привернути увагу читачів не тільки до миру зовнішніх явищ, але й до області більше глибоких шарів людського буття
Маючи безумовний дарунок передбачення, Гумилев-критик намічає у своїх роботах шляху розвитку вітчизняної поезії, і ми сьогодні можемо переконатися, як точний і прозорливий був він у своїх оцінках. Своє розуміння поезії він виразив на самому початку своєї програмної статті Анатомія вірша, що відкриває збірник Листа про російську поезію. Серед численних формул, що визначають суть поезії, виділяються дві, писав Н. Гумилев, запропоновані поетами ж, що замислюються над таємницями свого ремесла. Вони говорять: Поезія є кращі слова в кращому порядку й Поезія є те, що створено й, отже, не має потреби в переробці. Обидві ці формули засновані на особливо яскравому відчутті законів, по яких слова впливають на нашу свідомість. Поетом є той, хто враховує всі закони, що керують комплексом узятих їм слів. Саме це положення й лежить в основі тієї величезної роботи, що після революції проводив Н. С. Гумилев з молодими поетами, наполегливо навчаючи їхньому техніку вірша, таємницям того ремесла, без якого, на його думку, теперішня поезія неможлива. Н. С. Гумилев хотів написати теорію поезії, цій книзі не призначено було народитися, і відношення його до святого ремесла поезії сконцентровано в декількох статтях і рецензіях, що склала Листи про росіянці поезії
Але з роками поезія Миколи Гумилева трохи міняється, хоча основа залишається міцної. У збірниках військової епохи в ній раптом виникають віддалені відзвуки блоковской, оперезаної ріками, Русі й навіть Попелу Андрія Білого. Ця тенденція триває й у післяреволюційній творчості. Разюче, але у віршах Вогненного стовпа Микола Гумилев як би простягнув руку що відкидає й символізму, що викриває теоретично. Поет немов поринає в містичну стихію, у його віршах вимисел вигадливо переплітається з реальністю, поетичний образ стає багатомірним, неоднозначним. Це вже новий романтизм, лірико-філософський зміст якого значно відрізняється від романтизму знаменитих Капітанів, акмеїстичної прекрасної ясності й конкретності. Н. С. Гумилев підходить до розумінню єдності й взаємозв’язку всіх шарів людської культури, у тому числі поезії й суспільної діяльності. У знаменитому вірші Слово Микола Гумилев виражає своє підсумкове розуміння високого призначення поезії й поетичного слова:
Але забули ми, що осиянно
Тільки слово серед земних тривог,
Що в Євангелії від Іоанна
Сказане, що слово це Бог
(2 votes, average: 3.00 out of 5)