Аналіз поеми Пушкіна “Камінний гість”
Серед п’єс болдинского циклу “Кам’яний гість” представляє особливу складність для тлумачення. Драма не була обійдена увагою дослідників, а кожне нове прочитання не тільки описує сенс, але самим описом щось додає до нього. Крім того, тлумачення “Кам’яного гостя” ускладнюються широким фоном інших художніх втілень “вічного” образу Дон Жуана. Нарешті, пушкінська версія являє собою найвищу ступінь поетичності. Все це призвело до такого достатку різноманітних читацьких вражень і наукових оцінок п’єси, що самий короткий
Стислу характеристику Дон Гуана дав Ап. Григор’єв, який, залишивши іноземним підступних хтивість і скептицизм, зауважив, що “ці властивості звертаються у створенні Пушкіна в якусь безтурботне, юну, безмежну спрагу насолоди, в свідоме обдарований почуття краси тип створюється… з суто російською видали, безпечності, якийсь зухвалої жарти з марнувати життя, якийсь безусталой гонитви за враженнями – так що трохи враження прийнято душею, душа вже далеко… “.
Згодом дореволюційний літературознавство стало розвінчувати Дон Гуана в моральному плані. Блискучі якості пушкінського героя померкли в тлумаченнях прихильників самих різних напрямків.
“Розпусник, одержимий наситяться жадобою насолод”, по-блюзнірськи кидає виклик загробному світу і отримує відплату.
На загальному тлі засуджує лише зрідка виникають інші думки. Н. Котляревський вважав прихід статуї занадто жорстокою карою для “пустуна”. Д. Дарскій оспівав сонячну, буйну і безневинну природу Дон Гуана, назвавши його фавнів, а Дону Ганну – німфою (8) *. Традиція розвінчання продовжувалася після революції з нових точок зору. Двічі, І. Д. Єрмаковим і Д. Д. Благим, була описана композиція “Кам’яного гостя”. І. Д. Єрмаков на основі фрейдизму виявив у Дон Гуана “едипів комплекс”, представивши його слабохарактерною істотою, підхопленим стихійною силою несвідомого. Герой, безперервно діючи, витісняє зі своєї свідомості передчуття неминучої загибелі. Д. Д. Благий, захоплений тоді соціологічними ідеями і вважав Пушкіна виразником кризи дворянського класу, знаходив у “Кам’яному гості” межу “особливого збоченого характеру хтивості Гуана”. Нова трактування, яка приваблює своєю проблемністю, з’явилася лише в останній монографії Д. Д. Благого про Пушкіна.
Сторіччя з дня смерті Пушкіна (1937) зазначено сшибки взаємовиключних думок про героя п’єси. Ось дві оцінки, що з’явилися майже одночасно:
“Прийшов командор, взяв Дон-Гуана за комір, як нашкодити цуценя. І щеня, верещачи від переляку, шкереберть полетів в пекло “.
“…Пушкін беззастережно виправдовує імпровізатора любовної пісні, повного радості життя, не жахався викликати смерть в свідки свого земного насолоди “.
Засудження Дон Гуана, Досягла межі в образному представленні В. В. Вересаєва, надалі втрачає свою привабливість. Роботи, де герой розвінчується, з’являються все рідше. Зате майже вибухову силу придбала його апологетика, коли, слідом за А. Піотровський, пристрасть героя визначалася як вільне, законне і красиве почуття, що звільняє людини епохи Відродження від скам’янілих догм середньовіччя. У більш пізніх роботах крайності апологетики пом’якшуються, хоча і тут Дон Гуан постає повністю “переродившись під впливом раптово нахлинуло і досі невідомого йому почуття”. Разом з тим з середини 1930-х рр.. у зв’язку з поглибленим текстологічні й порівняльним вивченням пушкінської драми виникає широка синтетична концепція, яка уникає однобічності в оцінці Дон Гуана. Ще В. Г. Бєлінський, цитуючи любовні монологи третього сцени, писав: “… що це – мова підступної лестощів або голос серця? Ми думаємо, і те й інше разом “(17) *. У цьому плані й розгорнулося новий погляд, яке коротше всього вкладається у формулу Г. А. Гуковского: “Дон Гуан в Пушкіна не засуджений і не прославлений – не пояснений”.
Порівняння різних ілюмінацією “Кам’яного гостя” і його головного героя не дозволяє віддати перевагу жодній з концепцій як єдино вірною, цілком відповідної “задумом” Пушкіна і т. п. Воно зайвий раз демонструє невизначеність сенсу істинно поетичного твору, який не дає можливості описати всі сторони або межі свого змісту. Ця робота ставить метою перегляд декількох структурних і позаструктурно рівнів “Кам’яного гостя” з тим, щоб головний персонаж був освітлений з різних точок зору.
У робочих записах, плани Пушкін називає свою п’єсу “Дон Жуан”, що було тоді найпоширенішим назвою для літературних і музично-драматичних варіацій на тему іспанської легенди. Так називалися найбільш значні твори Мольєра, Моцарта, Гофмана, Байрона. Всі вони були відомі Пушкіну. Однак сам він вибрав врешті-решт інший варіант назви – “Кам’яний гість”. Воно також не було оригінальним; за словами Б. В. Томашевського, “Пушкін просто запозичив свою назву у старого перекладу п’єси Мольєра”.
У пушкінському тексті цю назву отримало нові ореоли значень, посилюючи їх в самому змісті. Назва “Кам’яний гість” стало, таким чином, точкою перетину внутрішньо-і позаструктурно функцій.
В. Г. Бєлінський марно засуджував явище статуї. Без зв’язку з легендою, без опори на історико-культурну традицію неможливо було б виявити своє, неповторно пушкінське. Назва підказувало, що все буде як завжди, постійно і незмінно, що, хоча Дон Гуан Пушкіна – образ дуже незвичайний в межах свого типу, Командор все одно з’явиться. Пушкін справді навряд чи знав назву найпершої драматичної обробки легенди, написаної Тірсо де Моліною, – “Севільський бешкетник, або Кам’яний гість”, але він з великим художнім тактом орієнтував свою п’єсу на другу частину традиційної назви. Дон Гуан ще до початку п’єси потрапляв у фігуру умовчання, мінусіровался. Перевага, зроблене Пушкіним у традиційній альтернативі, досить знаменно.
Позаструктурно зв’язку назви значимі і в більш вузькій сфері, в контексті драматичного циклу Пушкіна. Тут підкреслюється контрастна структура назв (“Скупий лицар”, “Бенкет під час чуми”, “Моцарт і Сальєрі”), позначення прихованого і раптом вибухає конфлікту, протиріччя, несумісності. Назва “Дон Жуан” стилістично випадало б з контексту. “Кам’яний гість” ж добре вписується в загальну поетику циклу, закріплену прийнятим в пушкіністіке назвою того ж властивості – “Маленькі трагедії”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)