А. С. Пушкін на Кавказі: Бачив я берега Кубані

На частку поета випало завдання величезної культурно-історичної важливості, здавалося б, непосильної для однієї людини, але гігант Пушкін із цим завданням упорався блискуче, тому що творчий шлях його був стрімкий і плідний. Перший вірш Пушкіна з’явилося в пресі, коли поетові здійснилося 15 років, а у віці 37 років його вже не стало… А. С. Пушкін побував на Кубані всього один раз, під час своєї поїздки на Кавказ із сім’єю генерала Миколи Миколайовича Раєвського-Старшого. Навесні 1820 року поет був висланий з Петербурга за участь у кружку “Зелена

лампа”, літературній філії таємного політичного суспільства, створеного для боротьби із самодержавством і кріпосництвом; із призначенням у канцелярію намісника Бесарабии генерала Инзова. Добравшись до Катеринослава (м. Дніпропетровськ), де в ті дні розміщалася канцелярія намісника, Пушкін, викупавшись у Дніпру, простиг і занедужав.

У той час через місто проїжджав прославлений герой Вітчизняної війни 1812 року генерал від кавалерії Микола Миколайович Раєвський (1770 – 1829), якому медиками було запропоноване лікування на Кавказьких мінеральних водах. Разом з генералом їхали на Кавказ і його молодших

дітей: дочки Софія й Марія, а також молодший син Микола, що вже мав чина ротмістра лейб-гвардії Гусарського полку, давній приятель Пушкіна ще по Царському Селу, коли поет учився в ліцеї. В одній з бідних хатин Катеринослава Микола Раєвський-Молодший і виявив хворого Пушкіна. На прохання Миколи штаб-лікар Рудаковский, що супроводжував генерала на Кавказ, оглянув хворого поета й прописав йому курс лікування, а Микола впросив грізного батька взяти Пушкіна із собою на Кавказ.

Будучи людиною досить ліберальних поглядів, генерал Раєвський, знаючи щирі причини посилання Пушкіна на південь Росії, улагодив відпустку поета з його начальством, найдобрішим Іваном Никитичем Инзовым, генералом від інфантерії, і Пушкін одержав дозвіл виїхати на Кавказ. Двадцятилітній поет з великою радістю сприйняв звістку, що йому дозволена далека поїздка. Наприкінці травня сімейство Раєвських разом з Пушкіним переправилося через широкий Дніпро неподалік від підступних порогів, де ніколи знаходилася запорізька вольниця, згодом оспівана з великим натхненням Н. В. Гоголем.

Подорожі в ті роки були позбавлені самих елементарних зручностей, вони були до того ж тривалими й важкими, тому в житті людей, їх здійснюючих, залишалися більшими подіями й запам’ятовувалися на все життя. Ніякого транспорту тоді, крім коней, не існувало. На поштових станціях часто не тільки не можна було дістати продукти, але й навіть одержати склянку чаю. Тому колишні люди везли із собою провіант у спеціальних ящиках – погребках; самовари, вугілля до них, а хто переможніше, ті обходилися простими чайниками.

Поїзд Раєвських складався з відкритої коляски з відкидним верхом і двох чотиримісних карет. В одній кареті їхали дочки з бонною мисс Мяттен і компаньйонкою дочок татаркою Зарий, що усі кликали Ганною Іванівною. У другій кареті їхав сам генерал з доктором, а Микола з Пушкіним спереду, у згаданій колясці. На поштових станціях при заміні коней було чутно, як ямщики проказували: “Другий Спас яблучком розговляється”; “На другий Спас і жебрак яблучко з’їсть”; “Спас любить нас”. У ті ж дні відзначався й Успенський пост, коли на трапезі дозволялося пити вино і їсти рибу. Все це на базарах можна було купити у веселих козачок.

Мандрівники, особливо молоді чоловіки, робили це з особливим задоволенням. Пушкіна прибув на Кавказ не зі зневажливістю, з якої приїжджали сюди багато російських дворян, а з любов’ю російського народу до численних народів Кавказу. І залишав його не як пересичений завойовник, а із щиросердечним захватом, що виник у ньому під впливом величної природи Кавказу, і гуманним почуттям до його горців, що населяють, провідну боротьбу за свою незалежність. Незабаром генерал Раєвський сповістив командуючого військами на Кавказькій лінії генерала К. К. Сталя й військового отамана Чорноморського козачого війська полковника Григорія Кіндратійовича Матвєєва, що він буде випливати в Крим через Ставрополь і Черноморию. Одночасно генерал Раєвський звернувся із проханням і до намісника Кавказу генералові від інфантерії Олексію Петровичу Ермолову, старому бойовому товаришеві, із проханням посприяти в безпечному проїзді в Крим по землях, що перебувала в його веденні. Ермолов жваво відгукнувся з далекого Тифлиса двома розпорядженнями: генералові Сталю й полковникові Матвєєву, щоб вони забезпечили безпечний проїзд генерала Раєвського уздовж підлеглих їм кордонних ліній.

Історія нічого не залишила нам про перебування в міцності Міцний Окоп сімейства Раєвських і молодого Пушкіна. Ні комендант міцності майор Широкий, ні Пушкін, ні сам генерал нічого не згадують у записах, що дійшли до нас, про цю подію. І хоча в маршруті нічліг у Міцному Окопі не зазначений, але, судячи з відстані, вона в цій міцності все-таки, видимо, був. Від кріпосних воріт, що були в Круглої батареї, дорога круто повертала вправо, на захід, і далі йшла, повиливая в самого краю високого правобережжя, обгинаючи яри, що поростили тернами,, що спускаються до Кубані.

Залишивши за Старою й Нову станиці Прочноокопские, версти через чотири подорожан проїхали карантин, вали якого й нині видні на захід останньої станиці на правому схилі Холодної балки. Піднявшись по косогорі на високе правобережжя, що нині названо ім’ям А. С. Пушкіна й де встановлений йому кам’яний пам’ятний знак, і далі долілиць по Кубані, Раєвські зустрічали те прикордонний пікет із плотовими оборонними стінами й дозорною вишкою, що стирчить над ним; те кінний роз’їзд, що оглядає прикубанські яри, що заросли чагарником, і сам берег, укритий кучерявими вербами, які й нині прикрашають русло Кубані.

Залишивши ліворуч Новиньский пікет, Раєвські спустилися через чотири версти у велику лощину із протекающей по ній вузенької, із сонним плином, річкою Гіркої, в устя якої піднімалися вали Царицынского поста, що була міцності Царицынской, побудованої А. В. Суворовим навесні 1778 року в складі зміцнень Кубанської кордонної лінії. Тут великий полководець через недостачу військ залишив берег Кубані й потягнув свою лінію кордонних зміцнень нагору по річці Гіркої, дотримуючись найкоротшого напрямку на Ставрополь, що коштує на Азово-Моздокской лінії. У цьому напрямку, у хутора Веселого, збереглися вали фельдшанца Всехсвятского, з яким зв’язане одне із пригод А. В. Суворова взимку 1779 року. А тим часом Раєвські проїхали станицю Григориполисскую, що була міцність, засновану на згадку першого гетьмана всіх козачих військ Росії ясновельможного князя Г. А. Потьомкіна-Таврического, троюрідного дідуся генерала Раєвського.

Ми не знаємо, скільки часу Раєвські були в Темижбекской, але з того, що вони бачили в ній, дещо збереглося до наших днів. Так, поруч зі Ставропольським поштовим трактом, по якому їхали Раєвські, праворуч вони побачили, а можливо, і оглянули, гарний храм, Михайло-Архангельську церкву, побудовану з розжареної цегли в 1811 році, тобто ще до навали Наполеона. В 30-е рр. нашого століття місцеві влади намагалися зруйнувати цю красу, але кладка виявилася настільки міцної, що наймані робітники змогли розібрати тільки головну частину храму. І з тих пор більше напівстоліття дзвіниця дивної краси, праця російських майстрів, що бачила й Пушкіна, як докірливий перст нагадує громадськості Кубані про роки марної й невдячної боротьби влади й войовничих безбожників з історією Росії і її релігією.

Мені ж ця дзвіниця при першій зустрічі нагадала зганьбленими й пограбовану злодійськими людьми молоду подорожницю, що йде на богомілля, що волає до перехожого люду про жалість і милосердя


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


А. С. Пушкін на Кавказі: Бачив я берега Кубані

Categories: Нові твори

Links