Пушкін А. С. – засновник російської літератури

Два століття тому назад росіянин народ подарувало миру світлий талант Пушкіна, обумовив його священний дарунок поета. Спадщина Пушкіна, визначивши бурхливий розквіт російської літератури ХІХ століття, збагатило духовне надбання націй; національний характер російської людини увібрав у себе пушкінське почало

Але мир Пушкіна – це не тільки Росія. З юності почалося його знайомство з античними поетами, пізніше п’єси Шекспіра допомагали створювати трагедії. Замилування самобутньою поезією мусульман, відбитої в Корані, привело його

до створення циклу “Наслідування Корану”. Пушкіна захоплювався поемами Байрона, романами Вальтера Скотта, творами Гете, але по-своєму заперечував їхні погляди. Ближче всього Пушкіну із всіх культур миру була французька. Вольтер і Руссо, Расин і Мольер били супутниками його юності, пізніше його захопила поезія Хлопці й Андре Шенье. Долі людства завжди хвилювали Пушкіна. Найважливіша особливість творчого вигляду поета – його всемирность. Вона проявлялася многообразно. Пушкіна зробив кращі досягнення людського генія надбанням російського народу. Його всемирность не тільки в дивній здатності перевтілюватися

й розуміти дух різних народів і часів (“Наслідування Корану”, ” Скупий лицар “, “Кам’яний гість”, “Пісні західних слов’ян”), але насамперед в історично обумовленій потребі вирішувати загальнолюдські питання з позицій національного опиту. У центрі пушкінської Творчості – життя його сучасників, гірка драма століття, розкрите їм з дивною глибиною. Пушкіна знав всі страждання людини своєї епохи. Страждання, що випали на частку тих, хто беззавітно почав боротьбу за волю, і тих, хто не наважувався на заколот. Він писав про страшному й прекрасному, болісному й ганебному в житті. Він розповів всі й про себе – про свої радості творчості й відданості ідеалам волі, про гіркі сумніви й захоплення, про гору любові й щиросердечних борошн. Але навіть у трагічні хвилини ЖИТТЯ поет не вдавався у відчай. Він вірив у людину й довіряв життя. Тому художній мир Пушкіна виконаний світла, добра й красі. Цей мир величезний, мудрий і неповторний. Поет уводить у нього читача, віддаючи йому все багатство свого щедрого серця, весь досвід душі, вистраждану істину про Майбутнє своєї батьківщини й народу

Поетичний дарунок Пушкіна пробудився ще в ліцеї, куди в 1811 році він був визначений. Вірші юного поета, що з’явилися в пресі в 1814 році (ж. “Вісник Європи”, вірш “Другові віршотворцеві”), привернули увагу не тільки читачів, але й росіян поетів Державіна, Батюшкова, Жуковського, Карамзина, які змогли вгадати в юнаку, що тільки ще починає своє поетичне поприще, великого російського поета, надію російської поезії. Крім елегій, дружніх послань, віршів, що розповідають про “прикрості нещасливої любові”, у поезії Пушкіна в цю пору з’являється тема волі (вірш “Лицинию”), що одержує розвиток у творчості Петербурзького періоду. У столицю Пушкін перебирається в 1817 році після закінчення ліцею. У чині колезького секретаря він був зарахований на службу в Колегію іноземних справ

У своїх вільнолюбних віршах (ода “Вільність”, вірша “До Чаадаєва”, ” Село “) Пушкін виступає як творець нової політичної лірики. Дотримуючись чудових традицій російської поезії (Ломоносов, Державін, Радищев), Пушкін у той же час обновляє цивільну поезію, розкриваючи політичну тему, високу й значну, як тему глибоко особисту. Навесні 1820 р. над Пушкіним вибухнула гроза – Олександр І за оду “Вільність” хотів заслати поета в Сибір. Завдяки хлопотаниям друзів, його посилають на південь. Підсумком петербурзького періоду творчості Пушкіна з’явився позема “Руслан і Людмила”. На півдні в поета з’являється задум нової поему про парубка початку XIX в. Цьому задуми допомогли кавказькі враження, результатом яких з’явилася позема “Кавказький бранець” про “відступника світла”, розчарованому в ідеалах дворянського суспільства, що у пошуках мети й сенсу життя відправився “у далекий край з веселимо примарою волі”.

Після Кавказу Пушкін попадає в Крим. Щедра, святкова, сяюча Природа зачарувала уяву поета. У багатьох віршах запам’яталося життя Пушкіна цієї пори. У них і хвилювання серця, і світлий сум спогаді про юність, і захват радостями життя, яскраві фарби пейзажу (“Згас денне світило…”, “Нереїда”, “Рідіє хмар летуча гряда…”). Нові враження лягли в основу поеми “Бахчисарайський фонтан”. З вересня 1820 року по липень 1823 року Пушкін живе в Кишиневі серед революційно настроєних передових діячів епохи. Тут закінчений. “Кавказький бранець”, “Гаврилиада”, “Брати-розбійники”, початий роман “Євгеній Онєгін”, створено кілька десятків ліричних і політичних віршів. Після Кишинева била Одеса, де створюються нові глави “Євгенія Онєгіна”, виникає задум поеми “Цигани”.

З весни 1824 року життя поета стало нестерпної через переслідування графа Воронцова, що труїв Пушкіна, принижував, писав, доноси в столицю, і домігся свого – поета зобов’язали негайно покинути Одесу, відправитися на проживання в глухе село Михайловское Псковської губернії. У роки Михайлівська посилання були написані чергові глави “Євгенія Онєгіна”. Поет завершив поему “Цигани” і дописав почате ще в Одесі ліричний вірш “До моря”. У квітні 1830 р. Пушкін зробив (удруге) речення однієї із красивейших жінок Росії Н. Н. Гончаровой, що цього разу було прийнято. У зв’язку з майбутнім весіллям для пристрою справ Пушкін виїхало в маєток Болдіно, частина якого йому виділив батько. Там він і провів осінь. Саме цей, болдинский період, уважається у творчому житті поета самим плідним. У болдинскую осінь були створені “Повести Белкина”, “Маленькі трагедії”, завершений роман “Євгеній Онєгін”, написані вірші “Біси”, “Елегія” і др.

Після одруження Пушкіна примушують жити в столиці. Йому забороняють видавати власний журнал. Щоб одержати дозвіл працювати в архівах (він цікавиться російською історією), поетові довелося надійти на службу. Пушкіна вирішує написати історію повстання Пугачова, робота над якою обумовила народження нового задуму історичного роману ” Капітанська дочка “. ” Історія Пугачова” була закінчена восени 1833 року в Болдіно. І ця друга болдинская осінь виявилася такий же творчо щедрої, як і перша: за півтора, місяця були написані два позми – “Мідні Вершники ” і “Анджело”, дві казки – “Про рибалку й рибку” і “Про мертву царівну”, повість “Пікова дама” і трохи прекраснейших ліричних вірші. В одному з них – у вірші “Осінь” – розкривається тема творчості

Якщо в романтиків образ поета з’являвся жерцем або провидцем, усунутим від усього земного, життєвого, побутового, а “небесний дарунок” поета відокремлював його від “юрби”, від інших людей, то в “Осені” образ поета розкритий реалістично. Пушкіна приватна людина, зі своєю трагічною долею, своїми звичками, умовами життя в сільській глухомані, і Пушкін-поет – це єдина особистість, для якої поезія – праця, форма діяльності, творчість як вищий прояв її духовності. Традиційно високе, позбавлене всього індивідуального, очищене від усього земного, зухвало стало в Пушкіна як звичайне. Але вірш не став жанровою картиною життя в Болдіні. Відбулося чудо – через побут засвітилося буття духу. Звичайне раптом виявилося перетвореним і стало самою піднесеною поезією. У творчості другої половини 20-х років одержують розвиток колишні тими й мотиви. Нерозривний зв’язок з революційно настроєними представниками суспільства підкреслює поет у віршах “У Сибір”, “13 жовтня 1827″, “Арион”, де з особою силою звучать вільнолюбні мотиви

Пушкіна Цікавить образ Петра Й. У результаті створюються “Станси”, позма “Полтава”, починається робота над романом “Арап Петра Великого”. Під час другої подорожі на Кавказ (1829) поет створює нариси “Подорож в Арзрум”. Кавказькі враження відбилися також у віршах “Кавказ”, “Обвал” і ін. Все написане Пушкіним в останні роки життя передвіщало новий розквіт його творчості, але трагічна смерть обірвала життя російського генія

Пушкін Художньо розкрив зміст щирої поезії, показав, що може дати людству “священний дарунок” поета, його поезія, не старіючи, завжди зберігаючи юнацьку силу й анергію, виявляється потрібної кожному новому поколінню людей на різних етапах історії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)


Пушкін А. С. – засновник російської літератури

Categories: Нові твори

Links