Складні речення з різними видами сполучникового і безсполучникового зв’язку

Яка то була втіха – виоратись на самісіньку маківку пагорба, всістись на свого самоката і – гайда на весь дух донизу! Машинерія твоя летить, аж, гуде, вітер у вухах висвистує, уся земля йде обертасом, а ти, мов кум королю, розсівся на своїх босих’ ногах (бо тепер не кожний – дорослий розживеться на взуття!) і переганяєш дівчат або якогось страхополоха, з розгону врізаєшся у чиїсь санчата і м’ячем вилітаєш на сніг. А ззаду ще і ще хтось наїжджає на тебе, і вже росте отакенна купа, в якій усе регоче, верещить, клубочиться, видирається наверх

і жужмом котиться вниз. Гай-гай, куди поділася моя радість, коли я поперед матері плентався додому.

Ну, а яке потім було сум’яття, ви, напевне, догадуєтесь: спершу з мене вибивали дурування і примовляли, який я лоботряс, бузувір, опришок, урвиголова, варивода, кадд-мут і навіть химород. Далі мені маминою хусткою на два гудзи перев’язали шию, запакували на піч, де парилось

На другий день уже було відомо, що чортяка мене не вхопить, бо я вночі ні разу не бухикнув. Тому дід зауважив, що я одчайдух і весь удався в нього, а мати сказала, що – в оглашенного. Після цього ми з дідом перезирнулись, усміхнулися, мати посварилась

на мене бровами й кулаком, а бабуня вирішила повести свого безклепкого внука до церкви.

Там я мав і покаятись, і набратися розуму, якого все чомусь не вистачало мені. Та я не дуже цим і журився, бо не раз чув, що такого добра бракувало не тільки мені, а й дорослим. І в них теж чомусь вискакували клепки, розсихались обручі, губились ключі від розуму, не варив баняк, у голові літали дя-смелі, замість мізків росла капуста, не родило в черепку, не було лою під чуприною, розум якось втулявся аж у п’яти і на в’язах стирчала макітра. (За М. Стельмахом)

Одвічна дума

Мовчить собор. Не видно облугаїеності, іржі на банях: ніч скрадає на ньому всі травми часу. Навколо вирують пристрасті, ламаються списи в щоденних баталіях, що їх ведуть будівничі з браконьєрами, а він стоїть, думає свою одвічну думу.

Усе він бачить і чує все. Ярмарки вирували круг нього, яскраво гомоніли, бурунили, буйно сміялись’червоним, сивіли шапками, саньми красувались у різьблених оздобах. Чи так уже воно й вищезло все? Чи береже він у собі відгомін життя невмирущого, мигтіння списів запорозьких, різноголосся ярмаркового люду, жарти циганські, лоскітний” сміх шинкарок щасливих, нічні шепоти закоханих? Повен, повен усього! Темрявою ночі окутаний, зірок дістає шоломами своїх бань крутолобих. А сталь у печах клекоче, і, коли плавку дають і все небо виповнюється загравною повінню, так що вершечки садків висвітяться карбовано, видні до коленого листочка, в такий час од світла заводів враз вирине з темряви ночі й собор. І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров’ю, стоїть серед заводського селища, весь освітлений, парусно-повний і чистий, як тоді, у минувшині, коли вперше тут виник, випарувався з душі своїх мудрих і дужих майстрів. (За О. Гончаром)

Хата

Напишу я слово про хату… Білу, з темною солом’яною стріхою, що поросла зеленим оксамитовим мохом. Бідну і ясну, як добре слово, і просту, ніби створили її не робочі людські руки, а сама природа, немовби виросла вона, мов сироїжка, в зеленій траві.

Опишу її неповторну зовнішність, привітну й веселу, часом сумну, молоду й стареньку вдовицю, чепурну і убогу, журливу і ніколи не горду. У полі, на горі й під горою, на городі серед квітів весною і влітку, серед насіння восени. Здається, щезни вона – і спустіє земля, заросте бур’яном, споганіє, і світ стане чорний від голоду й злоби.

Опишу її внутрішній образ. Нема в ній челяді, немає гайдуків, прислужництва нема. Немає кабінетів, віталень, спалень, де довго сплять, і не було в ній розпусти і лінощів паразитизму. Не змовлявся в ній ніхто й ніколи заволодівати світом чи поневолювати сусіда. Не було в. ній, будемо говорити, щастя, не було тривалих радощів. А було в ній плачу і смутку багато і вельми багато журби поміж насінням отим і квітами. (За О. Довженком)

Скрипка

Бувало, коли всі поснуть, він тихо прокрадався з хати. Тоді шамотливі стебла кукурудзи суворо обступають його з усіх боків, високі мовчазні соняхи в круглих брилях, як невідомі солдати, беруть його в полон, Він один на вгороді – десятилітній хлопчик-Лукаш, і страшенно далекі від нього зорі тремтять на темному небі. Він притаїться на вгороді, принишкне і слухає. А найбільше він слухав коників-цвіркунів. Було їх на вгороді сила-силенна, і так вони на скрипочках своїх вигравали, що, бувало, місяць зупиниться на верхівці тополі, слухає їхній марш, а потім ураз схаменеться і котиться далі. В такі хвилини Лукаш забував усе на світі, бо весь світ здавався йому тоді величезним чарівним оркестром. 1 згадував тоді хлопець про свою скрипку, на якій грав у шкільному музичному гуртку. А що, коли попросити її у вчителя”? Він добрий, він дасть скрипку додому пограти. Тоді Лукаш прийде сюди, на зелений город, і заграє. Він заграє ту пісню, що складається в серці, заграє так, що застигне, як зачарована, липнева ніч, зорі припадуть до землі. І там, за городами, за верболозами, зупиниться і слухатиме Лукашеву гру нічний Дніпро.

Уночі повернувся батько із зборів додому. На порозі хати він раптом зупинився і прислухався. Сумніву не було: хтось грав на скрипці.

Розсуваючи обережно стебла високої кукурудзи, переступаючи через гарбузи, батько пішов у той бік, відкіль чути було гру. Сховавшись між соняхами, він легко впізнав у місячному світлі маленьку постать свого сина. Батько ніколи досі не чув такої гри, але музика була йому дивно знайома. Його серце зненацька стислося від хвилювання: син грав ту пісню, яку так хотілося заспівати батькові на полі/ Пісня наче рвалася із грудей, вона то гриміла, як цілий оркестр, то коливалась на тонісінькій струні, то враз, обірвавшись, пестила серце найніжнішими в світі тріпотливими, як крильця метелика, звуками. Батько, як зачарований, слухав. Він ніколи не думав, що так можна грати на скрипці і що так може грати його син.

Пізно вночі в хаті прокинулась мати і пішла шукати сина й чоловіка. Вона знайшла їх обох на вгороді. Син грав на скрипці, а батько слухав і нишком змахував непрохану сльозу.

Народні прикмети

Сьогодні, коли маємо густу сітку метеорологічних станцій та космічних лабораторій, можемо отримати найповнішу інформацію про погоду, а у віддалені часи наші предки розраховували лише на власний досвід. Своєрідними барометрами були свійські та дикі тварини, птахи, комахи, рослини, змінні явища вітру, сонця, місяця, хмар, вогню тощо. Неабиякі знавці народної метеорології достеменно знають:, коли молодик з крутими рогами, погода невдовзі зіпсується, з положистими – гожою дниною порадують найближчі дні.

Особливо багато прикмет пов’язано з рослинами. їх так і називають – “рослини-барометри”. Візьмімо для прикладу звичайну папороть. Якщо у неї скручене донизу листя, сподівайся на сонячний день, а випростане – не забудь прихопити із собою дощовика. Придивіться і до жовтої акації: якщо її квіти сильно пахтять і над ними в’ються комарі, бути негоді. Чи таке: вранці не розпустилися білі квіточки зірочника, мокришника або мальви – буде дощ; це ж саме віщують опущені долі й стулені листочки конюшини, згорнуте суцвіття кульбаби, сплюснуті пелюстки паничів. Якщо у вас біля вікна росте шипшина, то придивіться до її цвіту: як тільки вранці пуп’янки не розпустилися, невдовзі насуне дощова хмара.

Неабиякими віщунами є і бджоли. Досвідчений пасічник зможе безпомилково визначити: якщо комахи літають біля вуликів і не поспішають у поле, надмірно гудуть та кусаються або ж зрання висипались на льотку, бути негоді. Й навпаки, бджоли рано залишають роботу, допізна на вічкові вулика відпускають бороду з монотонним пошумом – наступний день буде сонячний і жаркий. Проте, хоч і хмарне небо, але бджоли дружно летять у поле, наближається гроза, та комахи не ховаються до вулика – дощу не буде.

Завдяки бджолам можна визначити не тільки короткочасне, а й більш тривале прогнозування. Здавна помічено: восени льотки старанно заліплені воском чи прополісом з ледь помітними вічками – зима буде холодна і, навпаки, видасться сирітською, коли “двері” у вуликах ледь-ледь ошпакльовані.

Останнім часом до народних прикмет звернена пильна увага науковців. В Україні побутує величезна кількість регіональних прикмет, котрі образно називають живими барометрами. Як ніколи, на часі зібрати їх, відповідно проаналізувати і систематизувати, оскільки вони залишилися лише в пам’яті старшого покоління. (За В. Скуратівським)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Складні речення з різними видами сполучникового і безсполучникового зв’язку

Categories: Шкільні твори

Links