Зміст роману Ярослава Ивашкевича “Млин на Лютине”

Описані події відбулися неподалік від невеликого містечка в центрі Польщі. Тут ще зберігся майже дикий, праліс, а в ньому піниться маленький водоспад. Це тече річка Л ютиня. А на ній коштує майже занедбаний старий млин.

В 1939 році, коли в ці краї прийшли німці, у цегельному будиночку під пагорбом жив старий мірошник із дружиною й двома онуками. Мірошника кликали Францишек Дурчок. Він орендував млин у Гіляровського поміщика з незапам’ятних часів. Колись, до переїзду сюди, Францишек служив у нього лісником і жив у лісовій сторожці. Люди говорили, що Гіляровський пан частенько наїжджає кдурчокам. Молодий поміщик приїжджав у лісову сторожку верхи й наказував Францишеку потримати коня перед ганком, а сам входив у будинок і дуже довго тлумачив там сэльжбетой, дружиною Францишека. Францишек ходив взади впередпо зарослою травою доріжці, мимо будинку й скреготав зубами. Пройшли роки, літні Дур-чоки оселилися на млині, і поміщик залишив їх впокое.

Минуло час, ихдочка, красуня Иоася, вийшла заміж, Гіляровський поміщик дав за нею в придане тисячу злотих, і вона через якийсь час виїхала із чоловіком у Францію. Там вони обоє вмерли, і із Франції приїхали дві осиротілі дитини. Це були онуки Дурчоков – старшому, Ярогневу, було 11 років, а молодшому, Марисю, – чотири роки

Коли прийшли німці, життя на млині спочатку йшла так само, як і до війни. Онуки потроху

допомагали дідові. Чорну роботу на млині робив старий 11иресь.

Маленький Марись була дивно мила дитина, не дуже гарний, але розташовував до себе. Він постійно приставав до усім з питаннями, довірливо дивлячись вглаза.

Занепокоєння, у діда викликав старший онук. Навіть молодий ксьондз Сатурнин Риба звернув увагу на те, що Ярогнев водиться тільки з німецькими дітьми й уже лопоче по – немецки. Старий став придивлятися до старшого онука й виявив, що він нагадує йому Гіляровського пана

Хлопчик посилено займався німецьким, а коли дід запитав його, чому їх не вчать польському, онук відповів, що польський більше не потрібний, тому що німці поляків побили

Стара Эльжбета часто думала про онуків. Що зніми буде? Чи вистачить сил підняти дітей?

Якось у лютому дітям сказали, щоб вони більше не приходили в школу. Спочатку думали, що це через морози, а потім з’ясувалося, що вчительок заарештували, а школу у Вильковие закрили. З околишніх містечок німці вивезли кудись і ксьондзів. Закрили більшість костьолів, і люди отовсюду приходили в єдиний уцілілий костьол Ввильковие.

У березні Дурчоки вирішили охрестити Марися, до них додому погодився таємно прийти ксьондз Риба. Після обряду, коли вже сіли за стіл і ксьондз Риба осушив чарку горілки, у кімнату вбігла молоденька вихованка лісника Гжесяка, сирота Болька. Вона розповіла, що за ксьондзом приїхала поліція і його хочуть кудись відвезти. Ксьондза десь сховали, але німці костьол закрили, вивезя з нього рішуче всі, а пізніше влаштували в ньому склад. Вівтар розібрали, корогви спалили. Всунь, коли палили начиння костьолу, Ярогнев утік кудись, незважаючи на заборони старих. Він сказав молодшому братишке, що піде розпалювати великий вогонь. Францишек відправився у Вильковию. На площі він побачив німців. Їх було небагато, але разом з ними зібралася юрба підлітків у формі гитлерюгенда. Вони виносили з костьолу різні речі й звалювали їх у купу посередині ринку. Там горіло велике багаття, куди кидали корогви, зображення святих, статуетки, які носять під час релігійних свят, статуї з костьолу, уламки вівтарів, залишки церковних прикрас. Все це з реготом кидали вогонь.

Францишек з жахом дивився на це. Раптом він побачив свого онука з більшим хрестом у руках, тим самим, котрий Францишек завжди носив під час хресного ходу навколо костьолу

Старий схопився за хрест. Ярогнев рвонув його, старе дерево лопнуло, і хрест зламався. Дурчок сунув зламаний хрест під ватник і зник у найближчий провулок, звідки спостерігав, як палили на площі священні корогви

“Нічого путнього з нього не вийде,- сказав Францишек дружині, повернувшись додому.- Добра від нього не чекай. А зла він може наробити багато”.

Наприкінці березня що розлилася ріка прорвала греблю, і її бурхливі води віднесли життя маленькогб-марися. Під час похорону, коли вже закінчували зарівнювати землю, раптом почулися голоси. Це прийшли жандарми, щоб, и заарештувати ксьондза. Повернувшись додому, убитий горем Францишек сказав дружині:

“Немає в нас більше дітей. І онуків більше не буде,- Марися ми схоронили… А Яро… Яро був з тими жандармами, що сюди приходили. Він їх на нас навів, так ці гади цвинтаря злякалися, далі не пішли… Ксьондз Риба не повернеться до Гжесяку. Він на млині в нас переночує й завтра весь день просидить за мішками, а надвечір піде куди-небудь… А цей мерзотник мені більше не онук. І говорити про нього не хочу. Може, він зовсім і не моя кров, чорт його знає…”

Прийшла весна. Болька, що часто приходила кдурчокам, розповіла старої Эльжбете, що ксьондз живе в Гилярове й ніхто про нього не знає. Ще вона сказала, що її онук Ярогнев хоче вистежити ксьондза. Эль-жбета зрозуміла, що нічого не залишилося в її житті з того, чим вона жила. У Ярогнева була своя честолюбна мрія – щоб його скоріше визнали теперішнім німцем. Він приховував, що є рідним онуком мірошника, затверджуючи, що Францишек і Эльжбета взяли його на виховання. Наступила осінь. Блукаючи ввечері по лісі, Яро підійшов до хатинки лісника й довідався, де ховається ксьондз. Пройшло кілька днів. Якось Ярогнев повернувся додому пізно. Спокійно поїв картоплі й ліг у постіль. Старий Дурчок і його дружина мовчачи сиділи за столом. Раптово з іншого берега Лютини донісся несамовитий жіночий крик: “Урятуйте, люди! Урятуйте!”‘ – “Це Болька!” – тремтячи, прошептала Эльжбета. Францишек пішов у темряву. Через якийсь час він повернувся разом із плачучої Болькой. Старий сказав, що ксьондза й лісника забрали, а дівчинку побили. У Больки була розсічена губа й розпухнула особа. “До вас не прийдуть, у вас є захист, от цей ваш мазунчик,- прошептала вона й додала:- Це він зробив”. На наступний ранок старий мірошник відправився в Гилярово, а в сутінках за Болькой приїхала тітка й забрала її до себе. Повернувся старий Дурчок. Він був напідпитку й сам не свій,

“Тепер я знаю,- сказав Дурчок,- це його рук справа”.

Перед світанком він підняв Ярогнева. Той зачудувався й злякався. Францишек велів йому надягти коричневу сорочку із червоною опояскою й свастикою на рукаві – форму гитлерюгенда. Дід і онук пройшли хвилин двадцять і зупинилися в молодого соснового лісу. Старий глибоко відсапався й наказав читати “Отче наш…” Потім були молитва Богородиці, десять заповідей. Коли Ярогнев почав: “Шануй батька твого й матерь твою…”, Дурчок схопив його за руки, вивернув їх за спину й зв’язав мотузкою. “Дідусь, що ти робиш?” – крикнув онук. І відчув на своїй шиї петлю. Эльжбета нічого не запитала, коли він повернувся додому без онука. Два дні старий лежав у постелі не встаючи. Труп Ярогнева знайшли через кілька доби, і всі вирішили, що ця справа рук жандармів. Поховали його тайкома в лісі, на місці страти. Дурчок і його дружина ніколи більше не згадували овнуке.

Незадовго до Різдва Францишек розхворівся, і до весни йому стало зовсім погано. Дружина доглядала за ним, як могла. “Эх, Эльжбета… Залишишся ти один як перст”. “Залишуся,- пошепки відгукнулася стара жінка. – Була ніч і буде ніч… Така вуж доля людська. Але навіщо ти це зробив?” – “Повинен був. Якщо Господь Бог не творить суд правий, так людина повинен сам це робити”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Зміст роману Ярослава Ивашкевича “Млин на Лютине”

Categories: Нові твори

Links