Життя, як нескінченна поїздка на заблудлому поїзді (По повісті В. Пелевина “Жовта стріла”)

1. Загадковий поїзд. 2. Способи виживання. 3. Світле майбутнє. Дія повести Віктора Олеговича Пелевина “Жовта стріла” відбувається в, здавалося б, звичайному поїзді. Однак пасажири не тільки не можуть і не хочуть зійти із цього поїзда, але й не зовсім точно уявляють собі, куди взагалі рухається склад. Серед мешканців поширене думка, що цей поїзд неукротимо рухається до зруйнованого мосту.

Однак мало хто з пасажирів замислюється про цьому, вирішуючи які-небудь свої дрібні повсякденні проблеми. Для них транспортний засіб є тим вузьким, різко обмеженим миром, у якому вони змушені існувати з народження до самої смерті Багато хто вважають, що поза поїздом існує страшний мир, у який відправляються лише одні небіжчики й усілякі залишки людської життєдіяльності. Люди настільки освоїлися зі своїм положенням, що це мобільне, що летить у невідомість засіб пересування сприймається ними, як щось грунтовне й стабільне. Багато хто з поїзда взагалі перестали чути стукіт коліс і усвідомлювати, що вони тільки пасажири, а виходить, тимчасово перебувають на цьому поїзді.

Дрібні повсякденні турботи затьмарили більше серйозні проблеми Люди не хочуть замислюватися над сенсом життя, над проблемами добра й зла, безглуздості перебування на цьому поїзді. Навіть поява за вікнами невідомого міста з доброзичливими й веселими мешканцями мало кого наштовхує на думку

змінити своє нинішнє положення. Автор як би натякає читачеві на те, що всі ми, так чи інакше, є пасажирами в цьому житті.

Пускаючи все на самоплив, погрязнув у дріб’язках, людина перестає розвиватися, а виходить, стає безвладним додатком транспортного засобу за назвою Земля. Самим складним виявляється їхати в поїзді, але не бути його пасажиром. Саме це вже припускає певний рівень духовного розвитку Безвихідність, загальна розгубленість відбивається на кожному із пребивающих у загадковому поїзді. Люди в силу свого невміння або небажання активно пручатися наступаючої дійсності придумують собі різні виправдання й заняття. Серед пасажирів величезною популярністю користуються нові релігійні віяння.

Багато хто приймають Утризм, згідно якого на чолі складу перебуває паровоз типу “В-3″, що везе всіх у світлий ранок. Причому “ті, хто вірить в “В-3″, проїдуть над останній мостом, а інші – ні”. Хтось поринає у свої фантазії, як це робить автор книги “Путівник по залізницях Індії”, що користується успіхом у пасажирів. Сусід по купі головного героя повести, Андрія, радить йому сильно не завантажуватися, а відправитися до дівчинок в останні вагони.

Друзі парубка, також кожний по-своєму, намагаються реалізуватися в сформованих умовах. Антон будує сім’ю й заробляє на життя розписом банок, очікуючи додатка в сімействі. Він уважає, що мистецтво, творчість – це одне, а життя – це і є старий вагон, у якому він живе й у якому будуть жити його діти. ГриГорею будує свій бізнес і вважає себе успішною людиною.

Андрій істотно відрізняється від своїх попутників. Він уважно спостерігає за своїм оточенням і намагається зрозуміти своє призначення в цьому світі. Він усвідомлює, що занадто просто й нецікаво безмовно існувати в поїзді, що несеться в невідомість, що мир не може обмежуватися винятково несколькимипильними вагонами. Він не може жити так, як його друзі, сусіди, оточення. Він задихається в цьому штучно обмеженому просторі.

Прагнення зрозуміти суть що відбувається приводить його до пошуків однодумців. Своєрідним духовним учителем для головного героя стає Хан, що намагається відповісти на деякі питання. Ця людина так само, як Андрій, мріє зійти із цього поїзда живим. Він показує парубкові старі записи, що перебувають на стіні тамбура одного з останніх вагонів і передавальні основні відомості про суть і пристрій залізничного миру. Саме з Ханом головний герой робить свої ризиковані прогулянки по дахах хитних під ногами вагонів.

Тут збираються люди, які не задовольняються времяпрепровождением у курних і брудних вагонах. Але не всі досягають очікуваного просвітління. Так, приміром, на даху одного з вагонів довгий час збирається компанія в довгих сірих рясах.

Вона безуспішно й невідомо навіщо розглядає незрозумілу геометричну фігуру. Андрій підозрює, що люди, що збиралися на дахах вагонів, не переслідують ніякої певної мети. Він сам вибирається сюди тільки для того, щоб на час вирватися з тісного простору вагона. Хан взагалі вважає, що тут людина виявляється ще далі від можливості по-справжньому покинути поїзд.

Правда, один раз на очах у головного героя один з пасажирів на повному ходу зстрибує з поїзда в річку. Оставшиеся на дахах зі здивуванням устигають помітити, як сміливець зринув з води й поплив до берега. З кожним днем Андрію усе важче залишатися на “Жовтій стрілі”. Кудись пропадає Хан, залишивши парубкові лист, у якому ще раз нагадує своєму другові, що все перебуває в його руках. Тільки сама людина здатна вплинути на своє майбутнє, якось змінити його.

Мрія головного героя збувається: він раптом усвідомлює, що поїзд зупинився. Андрій виходить у тамбур, обходить заціпенілого провідника, відкриває двері вагона й зстрибує на насип. Незабаром під його ногами виявляється асфальтова дорога, що веде через широке поле.

У небі в обрію з’являється світла смуга. Як би сумовитої й безрадісної не здавалося життя на загадковому поїзді, саме вона дає людині чудову можливість задуматися про себе, знайти свій шлях і своє призначення в цьому світі. Кінцівка різко контрастує з настроєм усього добутку, де в очі постійно кидається бруд, пил, тіснота, обмеженість або навіть деяка дурість діючих осіб, сумовиті пейзажі за вікнами. Автор дає зрозуміти, що мир набагато ширше, чистіше й радостней тих твердих рамок, у які людина сам себе заганяє.

Більше того, тільки людям підвладно звільнити себе від цих оковів і відчути себе щасливими


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Життя, як нескінченна поїздка на заблудлому поїзді (По повісті В. Пелевина “Жовта стріла”)

Categories: Твори з української літератури

Links