Зображення життя і побуту українського селянства в повісті “Маруся”

Визначну роль у становленні нової української літератури відіграв наш славетний земляк Г. Ф. Квітка-Основ’яненко. Для свого часу він був справжнім знавцем української мови, виробленої на народній основі. У

Своїх творах, написаних українською та російською мовами, Квітка відобразив ряд істотних рис феодально-кріпосницької дійсності, яскраво змалював життя різних верств українського суспільства кінця XVIII – початку ХIХ ст.

Кращі з сентиментально-реалістичних творів Квітки-Основ’яненка – повісті “Маруся”, “Козир-дівка”,

“Сердешна Оксана”, “Щира любов”. Центральним персонажем кожної з названих повістей виступає сільська дівчина. Ідейну основу повісті “Маруся” (1832 р.) становить реальний життєвий конфлікт соціально-побутового змісту. Усі персонажі твору благородні і душевні люди, правдиві і самовіддані, працьовиті і скромні, покірливі і богобоязливі.

Обрана Квіткою художня форма не могла ще вмістити багатства й повноти життя, тому насичена мальовничими картинами звичаїв і побуту, барвистими описами природи. Народнопоетичний струмінь “Марусі” зробив її доступною і зрозумілою читачеві.

На перешкоді

одруженню двох закоханих стоїть загроза страшної миколаївської солдатчини. Та знаходиться майже казковий добрий хазяїн, який обіцяє героєві за чесну одно-дворічну роботу знайти замість нього “найомщика” в солдати.

Головна героїня повісті – Маруся. Вона наділена найкращими людськими якостями простого трудового народу: розумна, скромна, роботяща, слухняна, здатна самовіддано кохати, але, як і Василь, надмірно чутлива, вразлива.

“Та що то за дівка була! Висока, прямесенька як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, бровоньки як на шнурочку”.

Зразком для наслідування виводиться Марусин батько Наум Дрот, який, хоч і був кріпаком, однак нібито завдяки своїй набожності та чесній праці здобув щастя, моральне задоволення й повний достаток у господарстві. Неспроста не згодився віддавати свою дочку за Василя, бо знав, яка доля чекала б на солдатку.

Правдиво у творі змальовано народний побут, детально описується картина заручин, весілля, похорони. Не один раз спостерігав все це в житті письменник. За твором “Маруся” можна вивчати не лише літературу, а й історію свого народу, традиції. Збираєтесь сватів засилати, та не знаєте, з чого почати? Перечитайте повість “Маруся”, запрошуйте старостів, купуйте паляницю – і до нареченої, за “куницею, красною дівицею”.

Печальна картина похоронів, але теж у дусі часу і традицій українського народу: “…кожний хоч по жменьці, кидали землю у яму, щоб бути з нею ув однім царстві…”

На Паску до церкви носили святити страву, дякуючи Богові, що послав її. Вранці господар розрізав свячену паску, а потім приймалися за печене: “…поїли баранця, поросятини; далі їли ковбасу, сала кусочками нарізали і крашанок облупили…”

У повісті подається точний опис народного одягу саме нашого регіону – Слобожанщини. Неспроста В. Г. Бєлінський зазначав, що у повісті “Маруся” є ще герої: це – “Малоросія, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу”.

Варіант 2.

Визначну роль у становленні нової української літератури відіграв Григорій Квітка-Основ’яненко – перший український прозаїк.

У творах, написаних російською та українською мовами, письменник відобразив ряд істотних рис феодально-кріпосницької дійсності, яскраво змалював життя різних верств українського суспільства кінця XVIII – початку XIX століття.

Наслідуючи кращі традиції української літератури, насамперед творчості Сковороди й Котляревського, прозаїк виявив гуманне ставлення до народу, співчував його тяжкому становищу, засуджував панів і сільську владу.

Повість “Маруся” Г. Квітка-Основ’яненко написав у 1834 році. Це була перша повість письменника. В основі твору лежить соціальний конфлікт: бідність Василя, загроза солдатчини, що і є головною перешкодою до щастя та одруження.

Письменник робить перші спроби розкрити внутрішній світ героїв, приділяє значну увагу їх переживанням, вчинкам, які психологічно вмотивовує. Так митець прагне полегшено розв’язати соціальну суперечність: Василь знаходить доброчинного хазяїна, який обіцяє йому за чесну роботу знайти замість нього “найомщика” в солдати.

Повість “Маруся” позначена гуманним ставленням письменника до селянства, прославленням народних звичаїв та обрядів. Трудящих людей прозаїк змальовує розумними, талановитими. “А те таки правду сказать, – говорить Василь Наумові Дроту, – що нашого братчика куди ні піткни, хоч у науку, хоч у яке ремесло, то з нього путь буде, не пропащі за нього гроші”.

Життя й побут селян Г. Квітка-Основ’яненко змальовує, здебільшого обминаючи кріпосництво, не наголошуючи на соціальних причинах тих або інших подій, тієї або іншої поведінки героїв. У відповідності до свого світорозуміння автор не підноситься до засудження феодально-кріпосницької системи, йому здається, що соціальні відносини в суспільстві природні й непорушні.

Злигодні народу, заважав письменник, походять від того, що закони, добра воля царя і його сановників порушуються свавільними панами, нечесними чиновниками. Народ, на його думку, не повинен виступати проти Бога, і кривдники неминуче одержать по заслугах від “вищої влади”.

“Маруся” – видатне явище в історії української літератури. Таку оцінку твір, я думаю, отримав через широке – використання автором фольклору як особливого елементу в зображенні побуту, звичаїв і характерів героїв.

Так, в повісті письменник майстерно використовує жанр обрядового плану на похоронах. У Наума Дрота, одного з головних героїв, помирає донька Маруся. Наум у відчаї. Схилившись над нею, він говорить: “Прощай, моя донечко, утіха, радість моя! Зав’яла ти, як садовий цвіточок, засохла, як билинка! Що без тебе тепер зостався? Сирота”. Цей обряд має назву голосіння, в літературній критиці його ще називають плачі. З якою метою Г. Квітка-Основ’яненко використовує плачі? Безумовно, для підсилення емоціонального звучання твору, для передачі внутрішнього стану людини в момент її страждань, тобто плачеві письменник надає культу чи то в час страждань, чи тоді, коли пише про кохання.

Автор описує два обряди в повісті: весілля і похорон, і в текст авторської мови вводить прислів’я, приказки, пісні. Звернення до фольклору оправдується бажанням реальніше відтворити колорит епохи, спосіб життя, а також мову головних героїв, бо саме мова багато говорить про людину.

Іноді в повісті зустрічаються народні пісні (“Ой, дівчина горлиця, до козака горнеться”;. Причому автор часто використовує не повну пісню, а її фрагмент. Так, під час сватання Марусі дівчата-подруги співають фрагмент пісні, яка надає обставинам святковості, урочистості: Та ти душенька, наша Мар’єчко! Обмітайте двори, Застеляйте столи… Фольклорні елементи присутні в творенні образів. Особливо цікаві в цьому плані Наум Дрот, Настя, Маруся та Василь.

Вони змальовані різностороннє; для їх створення автор використовує народнопісенні елементи, .зокрема портретні характеристики. Маруся – дівчина “висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте”, Василь – “хлопець гарний, кучерявий, чисто підголений: чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки…”. Як бачимо; для портретної характеристики Г. Квітка-Основ’яненко використовує фольклорні епітети, порівняння, зменшувальні форми прикметників.

Прекрасно автор змальовує природу України. Пейзажі в повісті сприяють розкриттю переживань героїв. Перед розповіддю про освідчення Василя й Марусі письменник подає опис весняного ранку, сповненого життєдайних чар, радісного передчуття тривоги: “Ось і рідесенький туманець впав на річеньку, мов парубок приголубивсь до дівчиноньки і вкупі з нею побігли ховатись між крутими берегами”.

Г. Квітка-Основ’яненко дещо ідеалізував оточуючий його світ. Ця ідеалізація відчутна перш за все в діях, вчинках, думках героїв. Наум та Настя – ідеальні образи селян. Вони працьовиті, поважають одне одного, богобоязливі. Автор говорить, що поміж ними ніколи не було сварки, бійки, ніколи вони не лаялись, а жили сумирно і спокійно і хвалили бога за його милість.

“Маруся” – не єдиний твір у творчій спадщині Г. Квітки-Основ’яненка. Читачеві знайомі і такі твори, як “Сердешна Оксана”, “Щира любов”, “Салдацький патрет”, “Конотопська відьма” тощо. Та вище перераховані повісті писалися пізніше, а тому в них вже розширений суспільно-соціальний фон, письменник заглиблюється в суспільно-історичні обставини, піднімає проблему суперечності між особистим щастям і соціально-політичними умовами життя.

У “Марусі” ж Г. Квітка-Основ’яненко як прихильник поєднання реалістичного зображення дійсності з сентименталізмом прагне не тільки показати побут селян, їх звичаї, а й розчулити читача благородними рисами героїв, їх великодушними вчинками, стражданнями, несподіваною загибеллю деяких з них.

Варіант 3.

У повісті “Маруся”, яку написав великий майстер слова, перший прозаїк нової української літератури Григорій Квітка-Основ’янснко, ми маємо яскраву картину селянського життя і побуту на прикладі життя родини Наума Дрога.

Наум Дрога “був собі заможненький: було й волів пар з п’ять, була й шкапа, були й батраки; було чим і панщину відбувати і у дорогу ходити, була ж і нивка, одна і друга, а третю він сам вже купив, так було йому чим орудувати”.

Аж ось нарешті Бог послав Наумові і його жінці Насті найдорожче в житті – донечку Марусю. Що вже пестили та кохали вони своє дитя! Але головне, то вони виховали її так, як самі були виховані батьками: в дусі пошани і покори Господу. Так і зростала Маруся: “Ще маленька було” а знала і “Отче наш”, і “Богородицю”, і “Святий Боже”, і половину “Вірую”. І все своє життя прожила так, щоб гріха не наробити.

Г. Квітка-Основ’яненко яскраво змалював українські обряди, які завжди супроводжувались піснями та промовами, виконувались урочисто та піднесено: “От постукали і раз, і вдруге, і втретє, і ввійшли старости, і подали хліб, і говорили старости законні речі про куницю…” А коли на сватанні вже все замовлено, то дружечки пісні співають:

Та в саду соловейко не щебетав,

Там Василь Марусі не цілував,

Як же соловейко защебетав,

Василько Марусю поцілував.

Описуючи Великдень, письменник розказує, і як Маруся “учинила паску, положила туди яєчок, імберю, бібків, шапрану, і спеклася паска і висока, і жовта, і ще у печі зарум’янилась”, і що збирала вона до церкви, робивши все, “як мати навчала”. І як службу чинили, і як христосувались опісля служби, “по закону тричі”, і як потім розговлялися, починаючи зі свяченої паски, куштуючи її “бережно, щоб крихт не розсипати під стіл…”. І все це робили з молитвою.

А коли спіткало сім’ю горе, то був особливий обряд – поховання. Обряд поховання неодруженої дівчини відрізнявся від поховання жінки. Людей збирали “кого дружком, кого у подружки, кого у старости, жінок у свашки; дівочку у світилки, парубків у бояри”. Був і просватаний жених. А далі “…бояри положили Марусю у трупу, а дружечки поправили ще віночок (бо ще не була вінчана)…” Велика це була втрата для батьків, і тільки щира віра в Бога допомогла їм пережити це горбі “Хвалив Бога і з тим прожив вік, що не вдався в тугу…”.

Реалістичні картини селянського життя, широке використання побутового матеріалу, звернення до надбань народної творчості надали повісті виразного національного колориту.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Зображення життя і побуту українського селянства в повісті “Маруся”

Categories: Твори з української літератури

Links