Життя підлітків повоєнних років у повісті “Вогник далеко в степу”

Повість “Вогник далеко в степу” – не художньо відтворена сторінка життя самого автора, пам’ять його серця і відданий одноліткам, усім повоєнним ремісничатам, моральний борг.

Перед нами постають в усіх труднощах і непоказному героїзмі правдиві картини нашої повоєнної дійсності. Автор хоче, щоб усі знали про наших ровесників, про їхнє життя, що було хоч і важким, проте сповненим чуйності, доброти і тепла.

Оповідь дуже повчальна, бо важко уявити, що чотирнадцятирічні підлітки можуть заробляти не тільки на себе, а н на сім’ю,

бути дбайливими й ощадливими, брати на себе велику відповідальність. Нелегке жаття не озлобило їх, навпаки, виробило щедрість, співчутливість, готовність завжди прийти на допомогу товаришеві.

Герої повісті – діти війни, своїми очима бачили, як в ім’я визволення Батьківщини і їхнього майбутнього б’ються і вмирають солдати. Їм відома ціна хліба, розкидатися ним чи зневажливо ставитися до того, хто його вирощує, вони вже ніколи не будуть. А яке щастя приносять їм нечасті обнови!

Щасливі, збуджені Василі повертаються додому з містечка, бо прийняли їх у ремісниче училище. На хлопцях “новенькі хакові

пілотки, новенькі… гімнастерки, штани, черевики…” Павло був молодший за своїх друзів, і його в училище тоді не взяли. Звістка, що його не прийняли, приголомшила згорьовану тітку Ялосовету, бо нічим було топити, нічого їсти, а жити далі якось треба. Згодом Павлика таки прийняли, і тепер щасливі товариші щодня, чи в дощ, чи в холод, вирушають на світанку до містечка, щоб встигнути на лінійку і на сніданок.

Павлика доля обділила. Батька вбито на війні, матері немає. Тітка Ялосовета йому, сказати б, чужа, та навіть подумати про це було б і неправильно, і жорстоко. Хоч ніяк не спроможеться хлопець назвати її матір’ю, однак ми віримо, що згодом він її так назве. Незрадливим дитячим серцем він відчуває щиру тітчину любов до себе. Не раз усю ніч тітка не спить.

Виглядаючи хлопця з міста, завжди підбадьорює його, клопочеться, віддає йому все тепло своєї душі. Павлик платить їй тим самим, росте працьовитим, справедливим, чуйним. Навіть у перший день навчання приносить додому шматочок доброго ремісницького хліба, хоч самому так хотілося його з’їсти.

Безрадісними, голодними і часто дуже сумними були для підлітків післявоєнні роки, проте вони знаходили щастя у справжній дружбі, були щирими і людяними. У години тяжких випробувань люди стають добрішими, справедливішими, більш чуйними. Саме це так переконливо показав у повісті Пригір Тютюнник.

“Найдорожчою темою… ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі”, – писав автор.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Життя підлітків повоєнних років у повісті “Вогник далеко в степу”