“Загадкова російська душу” у повісті Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник”

“ЗАГАДКОВА РОСІЙСЬКА ДУШУ” У ПОВІСТІ Н. С. ЛЄСКОВА “ЗАЧАРОВАНИЙ МАНДРІВНИК” Миколи Семеновича Лєскова завжди цікавили характери сильних, незвичайних натур, парадоксальних у своїх проявах. Такий герой повести “Зачарований мандрівник”. Піввіку прожитого власного життя Іван Северьяныч Флягин оповідає попутникам із простотою й правдивістю, що граничать зі сповіддю. Перед слухачами й читачами розкривається доля колишнього випадного кріпосного блукача по землі вітчизни. Лісочків називає свого героя “богатырем-черно-ризцем”, порівнює з Іллею Муромцем. Образ богатирства простого мужика, що пройшов, не зігнувшись, крізь важкі випробування, має в повісті символічне значення

Герой упокорює дикого коня, долає на двобої степового. богатиря, перемагає “зеленого змія”, переживає спокуса жіночими чарами; не раз, жертвуючи собою, рятує він близьких, робить ратний подвиг, нудиться в полоні, хрестить “інородців”, бореться з бісом, віщає про долю країни. Немов би весь традиційний набір давньоруської житійної літератури й фольклору, що відбиває героїку ходіння людини по страстям життя, умістився в життєпис Флягина.

Селянин, воїн, послушник, Іван Северьяныч, подібно своєму билинному прототипу, “все життя гинув, але не загинув”. Такі люди несуть у собі величезний потенціал сил, набагато перевершуючи “слабодушных

і не мужніх” росіян “князів”. Лісочків іменує мандрівника, що йде по сторонах батьківщини й історії, “зачарованим”, підвладним якоїсь колдовским чарам життя, які ввергають героя в драматичні події

Одне із зачарувань, що мають непереможну владу над Фля-Гиным,- чарівність краси, що опромінює мир. Весняний пейзаж, красень кінь, російська пісня й “природи досконалість” – жінка – здатно запалити жагучу натуру Івана Северьяныча. “”…Ах ти, змія!., ах ти, стрепет степовий аспидский! – викликує Флягин на кінному ярмарку,- де ти тільки могла така зародитися?

” И почуваю, що рвонулася моя душа до неї, до цього коня, рідний страстию”. Ще сильніше почуття захвату охоплює Флягина, коли він входить у трактир, де співає красуня циганка Груша: “так, милостиві государі, мене й обдало, не знаю чим, але тільки начебто мені спорідненим…” Знаменні ці слова – “рідний” і “споріднений” – указують на органічний зв’язок героя із красою землі, що знаходить у ньому проникливого цінителя

“…Ти теперішній, високої ступеня артист”,- визнає особливу талановитість мужика сиятельный князь. Зачарування красою, не один раз оказавшиеся причиною мандрівничих митарств Флягина, дають заголовному епітету перше значення. Але є в ньому (епітеті “зачарований”) і інший зміст. Богатир-Чорноризець пояснює мінливості своєї долі містично: мати обіцяла віддати сина Богові, а Іван намагався самовладно порушити материнську клятву

Він “перше саме покликання спростував”, не пішовши в монастир, обравши мирський шлях. Однак релігійні чари, не даючи загинути, привели його через “теперішню погибель” у божу обитель – монастир. І проте флягинское містичне осмислення долі явно не може розкрити авторського епітета “зачарований” і відкидається Лєсковим. Коли Іван Северьяныч намагається дати надприродне пояснення своєму приходу в ченці, читачеві пригадуються власні слова героя, що суперечать висновку й оголюють гіркій правді: старіючий мандрівник “без даху і їжі залишився”, і йому “дітися було нікуди”.

Письменник протиставляє флягинскому розумінню влади фатальних початків своє, складне з обліку прозаїчно-буденних мотивувань поворотів у біографії героя. Фатальні початки – сили соціального тиску і їхній відбиток на особистості російського простолюдина. Епітет “зачарований” у своєму другому значенні є соціально-історичною метафорою. Чари – це те, що перебуває поза героєм, і те, що він несе в собі як продукт історії. Лісочків побачив і показав російський національний характер у знаменний момент його історії

З однієї сторони віра самобутніх шукачів правди в зумовленість шляху не погодиться з їхньою активністю й руйнується нею. З іншого боку, у випробуваннях життя герой, почуття якого переважали над інтелектом, виробляє свідому волю до історичної дії. Бунтарський початок, що штовхав Івана Северьяныча до імпульсивних учинків, зливається з усвідомленим прагненням впливати на хід подій. “Мені за народ дуже померти хочеться”,- формула підсумку піввікового шляху сучасного авторові Іллі Муромця

Герой Лєскова піднімається до духовної роботи самооцінки, жадає морально “удосконалитися”. Вся його виконана протиріч сповідь-міркування свідчить про важке становлення нової народної самосвідомості. Духовні шукання “зачарованих мандрівників” і їхня спрага діяльності виступають як внутрішні стимули саморуху народу, на які звертає увагу художник. Традиційне вихваляння народного героя не залучало Лєскова

Останньою фразою повести він охарактеризував Флягина не тільки як “просту душу”, але і як “дитини” – уважаючи, що народу має бути ще рятування від рис “дитинства”, інфантильності, обумовлених усе тими ж чарами минулого. “Та й про що було ще більше розпитувати? Оповідання свого минулого він висповідав з усією відвертістю своєї простої душі, а освіти його залишаються до часу в руці сокрывающего долі свої від розумним і розумних і тільки іноді відкриваючим їхнім дитинам”. Тисячу разів був прав Лєсков у визначенні рис російського характеру

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
“Загадкова російська душу” у повісті Н. С. Лєскова “Зачарований мандрівник”