“Зачарований мандрівник” Н. С. Лєскова
Дивний росіянин письменник Н. С. Лєсков у повісті “Зачарований мандрівник” створює зовсім особий, не порівнянний з жодним з героїв російської літератури образ. Це Іван Север’янович Флягин, “очарованний мандрівник”. У нього немає ніякої конкретної мети подорожі, тому що життя неисчерпаема. Широка душа мандрівника уживается абсолютно з усіма – будь те дикие киргизи або строгі православні ченці. Він настільки комунікабельний, що згласний жити за законами тих, хто його принял.
По мусульманському звичаї він имеет кілька дружин.
Те це не так. Свою відданість і вірність він доводив не раз – і тогтак, коли врятував від неминучої загибелі сім’ю
І вища сила, перед якою він відкритий і чесний, винагороджує його за це й зберігає. Іван невразливий для смерті, до якої він завжди готовий. Чудом він рятується від гібілі, утримуючи коней на краю прірви, циган виймає його з петлі, він одерживает верх у двобої з татарином, біжить із полону, рятується від куль під час війни.
Флягин говорить про себе, що він “все життя гинув, але не міг загинути”, і пояснює це тим, що він – “більшой грішник”, якого “ні земля, ні вода приймати не хоче”. На його совісті – смерть ченця, татарина й циганки Груші. Він без зазрения совісті кидає своїх дітей від татарских дружин, його “спокушають біси”.
Але жоден з його “гріховних” поступков не породжений ненавистю, неправдою, спрагою особистої вигоди. Смерть ченця – результат несчастного случаючи, Саварикея Іван засік до смерті в чесному бої, а в історії із Грушею він надійшов, дотримуючись веління своєї совісті, усвідомлюючи, що совершает убивство… Розуміючи неминучість смерті циганки, він бере гріх на себе, сподіваючись у майбутньому вимолити в Бога прощення “Ти поживеш, ти Богові душу отмолишь і за мою душу, і за свою, не погуби ж мене, щоб я на себе руку підняла”, – благає його нещасна Груша.
В Івана своя власна релігія, своя мораль, але в житті він завжди честен із собою й з іншими. Оповідаючи про своє життя, Флягин нічого не утаивает, тому що душа його відкрита як для Бога, так і для випадкових попутників. Флягин наївний і простий, як младенец, але коли він бореться з несправедливостью й злом, він може бути вирішительним і навіть жорстоким. За истязание пташки він карає панську кішку й відрізає їй хвіст, за що сам одержує суворе покарання Йому “за народ дуже померти хочеся”, і він відправляється на війну замість юнака, з яким батьки не мають сил розстатися. Флягин незвичайно одаренний людина, для нього немає нічого неможливого.
Таємниця його сили, не вразьмости й дивного дарунка – завжди відчувати радість – полягає в тім, що він завжди надходить так, як того вимагають обставини. Він у гармонії з миром, коли мир гармонічний, і він готов боротися зі злом, коли воно стоїть на його шляху. Флягин – сам прояв життя. Він естествен як трава, дерево, птахи, звірі И разом з тим, це чисто росіянин характер. Ні в якого іншого народу немає
(1 votes, average: 5.00 out of 5)