У чому своєрідність рішення В. Г. Распутіним теми “Людина й війна” (по повісті “Живи й помни”)

Що ж у повісті “Живи й помни” залучило до себе загальна увага? Не тільки обрана тема, звичайно. Про дезертирство писали багато хто. Ця тема не нова, просто розкрита Распутіним по-новому. Цікавий підхід до зображення війни. Начебто б у повісті немає описів боїв, майже не торкнуть фронтовий побут. Ми бачимо війну “з вивороту”, з боку тилу, і, проте, почуваємо її хід, ні на мінуту не забуваємо, що десь, не так уже далеко, гинуть люди. Не будь війни, не залишилася б молода Настенина подруга Надька із трьома дітлахами на руках. Не будь війни, не повернувся б Максим Вологжин інвалідом. Не будь війни, не відбулося б цього страшного лиха з Настеной і Андрієм.

У повісті “Живи й помни” Валентин Распутін не просто розповідає про життя героя й героїні, але співвідносить їхньої долі з народною долею на трагічному зламі історії. Так він вирішує тему “людин і Війна “. У повісті немає героїв, що роблять військові подвиги. Дві головних діючі особи – дезертир Гуськов і його дружина. Причому в книзі Мова йде не стільки про дезертира, скільки саме про його дружину. Це завжди підкреслював сам автор, говорячи про свою книгу. За її долею, за її переживаннями Распутін стежить зі співчуттям і жалем. Настена – образ російської жінки, великої у своїх учинках і у своїх нещастях. Якщо із двох подружжя Гуськовых хтось і гідний називатися героєм, то це Настена.

Її подвиг самопожертви дійсно великий. Настена живе в тилу, але й вона відчуває на собі всі тяготи війни. Це позначається хоча б у недостатнім постачанні провізією. Згадаємо, як Надька, чоловіка якої вбили, розподіляє між трьома своїми дітьми жалюгідні шматки хліба й картоплі. Дітям не поясниш, що йде воїна. Вони хочуть їсти. Тому й вибивалася Надька із сил, тому гнула спину. Їй треба було хоч якось прокормити сім’ю. Так само й Настена працює, не покладаючи рук. Працює для фронту, для майбутньої перемоги, для Андрія. А в цей час її чоловік, чий святий обов’язок – захищати Батьківщину, легкодухо їхав у рідні місця. Дивно, він прекрасно пам’ятає показовий розстріл дезертирів на початку війни, але все-таки біжить. Автор намагається пояснити (але не виправдати!) ті причини, які змусили Андрія бігти, а потім ховатися. Біжить він зі страху за своє життя. Можна припустити, що не він один випробовував цей страх.

Може бути, комусь із його товаришів спадали на думку й думки про втечу. Але чомусь ніхто не біг. Тільки Гуськов з його непомірним егоїзмом, споживчим відношенням до життя, озлобленістю зміг переступити небезпечну рису, обдурити власну совість. Тільки спочатку ще можна зрозуміти його образу на те, що не відпустили з госпіталю додому. Далі він уже недостоин розуміння. Так, Гуськов викликає відразу, презирство, але іноді й жалість. Адже й у цьому, у принципі “пропащій людині” (як говорить сам письменник), іноді прокидаються шляхетні почуття. У такі мінути він піклується не тільки про себе, але й про Настене, і вопрошает долю, у чому він перед нею провинився. Однак до кінця повести навіть жалості до цієї людини не залишається.

По-справжньому шкода лише Настену. Саме вона прийняла на себе всі тяготи дезертирства. Її мучила совість, вона почувала себе відрізаної від суспільства. У роки війни народ гуртується і йде однією широкою дорогою. Андрій же, крадькома, пішов своєю стежкою в зовсім протилежному напрямку. Все це відбивається, як не дивно, тільки на Настене, але не на ньому самому. Вона навіть не може зустріти з односільчанами День Перемоги й порадіти від душі разом з ними. Її чоловік – зрадник. Це клеймо тепер і на ній, і на всій сім’ї Гуськовых.

Так Распутін показав нам війну в незвичайному ракурсі. Ні батальних картин, ні традиційних атрибутів добутків про війну немає в повісті “Живи й помни”. Війна не очами солдата, що участвуют у ній, а очами людини, що убежали від її. Автор намагався дати нам зрозуміти міркування дезертира. І ми дійсно розуміємо, але не приймаємо їх. Настільки неординарний підхід до Теми “людин і війна” – одна із причин, чому повість “Живи й помни” завоювала таке широке визнання

У чому своєрідність рішення В. Г. Распутіним теми “Людина й війна” (по повісті “Живи й помни”)