Твір по роману О. М. Толстого “Петро Перший”

Починаючи роботу над романом “Петро Перший”, Олексій Миколайович Толстой визнавався: “На “Петра” я націлювався давно. Я бачив всі плями на його камзолі, я чув його голос, але Петро залишався для мене загадкою в історичному тумані”. Пізніше центральну проблему свого роману письменник визначав як “становлення особистості в епосі”. На початку книги рисується допетровська Русь. “Над Москвою, над містами, над сотнями повітів, розкинутих по неосяжній землі, киснули столітні сутінки – убогість, холопство, бездолля”. “Ні ремесел, ні війська, ні флоту… Одне – три шкіри бити, та й ті худі…”. Усі верстви населення незадоволені існуючим порядком життя. Необхідність корінних перетворень зрозуміла і мужику, і бідному дворянину, і князю Василю Голіцину.

Країні був необхідний реформатор. Сама історія вибирає для цієї місії Петра, що виявився виразником не тільки своєї особистої волі, але й вимог епохи.

У перших розділах юний Петро досить далекий від призначеної йому великої місії. Його цілком поглинає боротьба за владу, захоплює яскравий, шумний, позбавлений нудьги світ Кукуйської слободи, жорстокі потіхи, вино, жінки. “Кукуйський кутилка” починає усвідомлювати необхідність змін, коли бачить теперішні морські торговельні кораблі в Архангельську й “горде презирство іноземців, прикрите люб’язними

посмішками”. Оглянувшись на минуле, він думає: “А що зроблено за ці роки – ні диявола: балувався!”. Петро усвідомлює необхідність “замахуватися на більше”: воювати за вихід Росії до Чорного й Балтійського морів – без цього Росії не бути! Невдача і ганьба під Азовом “скаженими вудилами загнуздали його”.

Скінчилися потіхи, почалися великі справи на благо Росії. Особиста доля Петра найтіснішим образом переплітається з долею Росії. Як найціннішу рису його особистості Толстой відзначає безвідмовне служіння Батьківщині. Він без святенницької зарозумілості визнає справедливість мовлень іноземців і вчиться в Європи торгувати, будувати кораблі, плавати по морях. Без преклоніння і самознищення вчиться ремеслу сам і змушує вчитися інших, наймає вчителями кращих європейських фахівців. Суворо і рішуче розправляється він з особистими ворогами (Софія, що повстали стрільці, бояри), але не стільки з особистої помсти, скільки через те, що вони стали гальмом на шляху перетворення Росії. Змушує бояр чистити зуби, одягатися в іноземне плаття, збиратися на асамблеї, знати “політес”, вчити мови.

Петро стурбований розвитком культури, освіти, а значить – процвітанням Росії. Будь-яке починання, спрямоване на користь Росії, зустрічає беззастережну підтримку государя, сприймається ним як особиста перемога, викликає гордість за те, що росіяни стають на ноги та успішно можуть конкурувати з європейцями. Працьовитий і невибагливий, Петро цінував людей по розуму, таланту, діловим і моральним якостям, а не по знатності роду. Він висував і наближав до себе тільки тих, хто так чи інакше послужив Росії. Олексій Толстой зображує царя як талановитого воєначальника, реформатора армії, що вміє навіть із поразок витягти корисні уроки. Проїжджаючи по полю, де колись трапився “нарвський конфуз”, Петро з нещадною відвертістю говорить: “Тут загинула моя армія… На цих місцях Карл знайшов велику славу, а ми – силу. Тут ми навчилися – з якого кінця треба редьку їсти, так поховали навік закостенілу старовину, від якої ледь не сприйняли кінцеву погибель…”. Війну він вважає історичною необхідністю, на відміну від Карла, якого війна цікавить заради війни.

Шведський король не думає про свою країну, про свою армію, він нічого не бажає від життя, крім “гуркоту і диму гармат, брязкоту схрещеного заліза, криків поранених солдатів і видовища потоптаного поля, що пахне гаром і кров’ю”. Як відрізняється від нього Петро, коли, готуючись до вирішального штурму Нарви, говорить Меншикову: “Другий раз відступити від Нарви не можна… Нарва – ключ до всієї війни… Місто брати потрібно швидко, і крові нашої багато лити не хочеться…”. А при взятті Юр’єва наказує Шереметєву: “Сам роби свою справу, для Бога тільки не втрачай людей дарма…”. Тут Петро зображується як щирий гуманіст, мудрий воєначальник. Письменникові вдалося відтворити багатогранну особистість Петра, сформовану певним середовищем і історичною епохою. Жорстокість, брутальність, деспотичність сполучаються в ньому з талановитістю, життєлюбством, завзятістю, широтою душі, патріотизмом. Ця подвійність Петра пояснюється реаліями російського життя.

Петро діє так, як диктує його епоха. Він у величезному ступені – син свого часу. Спочатку – вплив історичних подій на Петра, потім – весь вплив, що збільшується, самого Петра, його реформаторської діяльності, на події епохи – така логіка розвитку образа Петра І у романі. У центрі оповідання виявляється потужний процес відродження Росії, спонукуваний розумом і діями центрального героя роману, що забезпечив політичну, економічну і національну незалежність держави, яка перетворилась з відсталої країни в європейську державу.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Твір по роману О. М. Толстого “Петро Перший”