Скорочено “Східна повість” Лермонтова

З космічної висоти обдивляється дикий і дивовижний мир центрального Кавказу: як грань алмаза, блискає Казбек, левицею стрибає Терек, змеею в’ється тіснина Дарьяла – і нічого, крім презирства, не випробовує. Зло й те знудило духу зла Все в тягар: і безстрокова самітність, і безсмертя, і безмежна влада над незначною землею. Ландшафт тим часом міняється. Під крилом Демона, що летить, уже не збіговисько скель і безодень, а пишні долини щасливої Грузії: блиск і подих тисячі Рослин, хтива полуденна спека й росные аромати яскравих ночей. НА ЖАЛЬ, і ці розкішні картини не викликають у мешканця надзоряних країв нових дум. Лише на мить затримує неуважна увага Демона святкове пожвавлення у звичайно безмовних володіннях грузинського феодала: хазяїн садиби, князь Гудал посватав єдину спадкоємицю, у високому його будинку готуються до весільного торжества. Родичі зібралися загодя, провина вже ллються, до заходу дня прибуде й наречений князівни Тамари – сиятельный володар Синодала, а поки слуги розгортають стародавні килими: за звичаєм, на вистеленої килимами покрівлі наречена, ще до появи нареченого, повинна виконати традиційний танець сбубном.

Танцює князівна Тамара! Ах, як вона танцює! Те птахом мчиться, кружляючи над головою маленький бубон, то завмирає, як перелякана лань, і легеня хмарина сумуй пробігає по чарівному яркоглазому особі. Адже це останній

день князівни в рідній домівці! Якось зустріне її чужа сім’я?

Ні, ні, Тамару видають заміж не проти її волі. Їй по серцю обраний батьком наречений: закоханий, молодий, гарний собою – чого більше! Але тут ніхто не стискував її волі, а там: Відігнавши, Тамара знову посміхається. Посміхається й танцюється

Пишається дочкою сивий Гудал, захоплюються гості, піднімають заздоровні роги, вимовляють пишні тости: Демон і той замилувався чужою нареченою. Кружляє й кружляє над широким двором грузинського замка, немов невидимим ланцюгом прикутий до танцюючої дівочої фігурки. У пустелі його душі нез’ясоване волненье. Невже трапилося чудо? Воістину трапилося: Ну, і як же надійде вільний син ефіру, зачарований могутньою пристрастю до земної жінки?

НА ЖАЛЬ, безсмертний дух надходить так само, як надійшов би в його ситуації жорстокий і могутній тиран: убиває суперника. На нареченого Тамари, по наущению Демона, нападають розбійники. Розграбувавши весільні дарунки, перебивши охорону й розігнавши боязких погоничів верблюдів, абреки зникають

Пораненого князя вірний скакун (безцінної масті, золотий) виносить із бою, але і його, уже в мороці, доганяє, по наведенню злого духу, зла очманіла куля. З мертвим хазяїном у розшитому кольоровими шовками сідлі кінь продовжує скакати щодуху: вершник, що окав в останньому скаженому пожатье золоту гриву, – повинен стримати князівське слово: жив або мертвим прискакати на шлюбний бенкет, і тільки досягши воріт, падає намертво. У сім’ї нареченої стогін і плач. Чернее Хмари Гудал, він бачить у случившемся Божу кару. Упавши на постіль, як була – у перлах і парчі, ридає Тамара

И раптом: голос. Незнайомий. Чарівний. Утішає, утишає, лікує, каже Казки й обіцяє прилітати до неї ежевечерне – ледь розпустяться нічні квіти, – щоб.

Тамара оглядається: нікого!!! Невже почудилось? Але тоді звідки смятенье? Якому немає ім’я! Над ранок князівна все-таки засипає й бачить дивний – чи не перший з обіцяних золотих?

– сон. Блищачи неземною красою, до її узголів’я відмінюється якийсь. Це не ангел-хоронитель, навколо його кучерів немає світного німба, однак і на виплодок пекла начебто б не схожий: занадто вуж смутно, з любов’ю дивиться! І так щоночі: як тільки прокинуться нічні квіти, є. Догадуючись, що неотразимою мрією її бентежить не хто-небудь, а сам, Тамара просить батька відпустити її в монастир. Гудал гневается – наречені, один завидніше іншого, осаджують їхній будинок, а Тамара – усім відмовляє

Втративши терпіння, він загрожує безрозсудної проклятьем. Тамару не зупиняє й ця погроза; нарешті Гудал уступає. І от вона у відокремленому монастирі, але й тут, у священній обителі, у годинники врочистих молитов, крізь церковне пенье їй чується той же чарівний голос, у тумані фіміаму, що піднімається до зводів похмурого храму, бачить Тамара все той же образ і ті ж очі – непереборні, як кинджал. Упавши на коліна перед божественною іконою, бідна діва хоче молитися святим, а неслухняне їй серце – .

Прекрасна грішниця вже не обманюється на свій рахунок: вона не просто збентежена неясною мрією про любов, вона закохана: жагуче, грішно, так, ніби пленивший її неземною красою нічний гість був не пришлецом з незримого, нематеріального миру, а земним юнаком. Демон, звичайно ж, все розуміє, але, на відміну від нещасної князівни, знає те, що їй неведомо: земна красуня заплатить за мить фізичної близькості з ним, істотою неземним, загибеллю. Тому й бариться; він навіть готовий відмовитися від свого злочинного плану. У всякому разі, йому так здається

В одну з ночей, уже наблизившись до заповітної келії, він пробує вийти, і в страху почуває, що не може змахнути крилом: крило не ворушиться! Тоді-Те він і роняє одну-єдину сльозу – нелюдська сльоза пропалює камінь. Зрозумівши, що навіть він, здавалося б всесильний, нічого не може змінити, Демон є Тамарі вже не у вигляді неясної туманності, а втілившись, тобто в образі хоча й крилатого, але прекрасної й мужньої людини. Однак шлях до постелі сплячої Тамари перепиняє її ангел-хоронитель і вимагає, щоб порочний дух не доторкався до його, ангельської, святині. Демон, підступно посміхнувшись, пояснює посланцеві раю, що з’явився той занадто пізно й що в нього, Демона, володіннях – там, де він володіє й любить, – херувимам нема чого робити

Тамара, прокинувшись, не довідається у випадковому дст юнака своїх сновидінь. Не подобається їй і його мовлення – чарівні в сні, наяву вони здаються їй небезпечними. Але Демон відкриває їй свою душу – Тамара торкнута безмірністю сумів таємничого незнайомця, тепер він здається їй страждальцем. І все-таки щось турбує її й у вигляді пришлеца й у занадто складні для її розуму, що слабшає, міркуваннях. І вона, про свята наївність, просить його заприсягти, що не лукавить, не обманює неї довірливість

И Демон клянеться. Чим тільки він не клянеться – і небом, що ненавидить, і пеклом, що нехтує, і навіть святинею, який у нього немає. Клятва Демона – блискучий зразок любовного чоловічого красномовства – чого не наобіцяє чоловік жінці, коли в нього. У він навіть не зауважує, що суперечить собі: те обіцяє взяти Тамару в надзоряні краї й зробити царицею миру, то запевняє, що саме тут, на незначній землі, побудує для неї пишні – з бірюзи і янтарю – чертоги. І все-таки результат фатального побачення вирішують не слова, а перший дотик – жарких чоловічих вуст – до тріпотливих жіночих губ. Нічний монастирський сторож, роблячи визначений обхід, сповільнює кроки: у келії нової черниці незвичайні звуки, неначебто. Зніяковівши, він зупиняється й чує: спочатку стогін, а потім жахливий, хоча й слабкий – як би передсмертний лемент. Сповіщений про кончину спадкоємиці, Гудал забирає тіло покійниці з монастиря

Він твердо вирішив поховати дочку на високогірному сімейному цвинтарі, там, де хтось із його предків, у спокуту багатьох гріхів, спорудив маленький храм. До того ж він не бажає бачити свою Тамару, навіть у труні, у грубій волосяниці. За його наказом жінки його вогнища наряджають князівну так, як не наряджали в дні веселощів. Три дні й три ночі, усе вище й вище, рухається скорботний поїзд, спереду Гудал на білосніжному коні. Він мовчить, мовчать і інші

Стільки днів минуло з кончини князівни, а її не торкає тленье – колір чола, як і при житті, білій і чистіше покривала? А ця посмішка, немов би застигла на вустах?! Таємнича, як сама її смерть!!!

Віддавши свою пери похмурій землі, похоронний караван рушає в дорогу назад: Все правильно зробив мудрий Гудал! Ріка часів змила з особи землі й високий його будинок, де дружина народила йому красуню дочка, і широкий двір, де Тамара грала дитятей. А храм і цвинтар при ньому цілі, їх ще й зараз можна побачити – там, високо, на рубежі зубчастих скель, тому що Природа вищою своєю владою зробила могилу коханої Демона недоступної для людини

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Скорочено “Східна повість” Лермонтова