Про комічний у творчості Н. В. Гоголя: традиції й новаторство


Гумор, сатира лежать в арсеналі багатьох художників віддавна. Давньогрецький сатирик і гуморист Аристофан був продовжувачем більше древніх традицій, що йдуть своїми коріннями в мифотворчество, фольклор. Відомо, що сміх – справа серйозне, сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться. Не випадково, що так само давно людина намагається освоїти “механізми” комічних прийомів.

Мистецтвознавці всього миру з повагою ставляться до класифікації комічного, котру запропонував давньогрецький мислитель Аристотель. Ідеї його цілісної концепції комічного, викладені в знаменитій “Поетиці” (“Про мистецтво поезії”), послужили початком для формування комічного як естетической, філософської категорії. Помітну дещицю у вивчення природи комічного й у продовження аристотелевских досвідів вніс В. Пропп, зокрема, у книзі “Проблеми комізму й сміху”. Ця робота дає коштовні методологічні рекомендації вченим-філологам і вчителям-словесникам, що бажають зрозуміти поетику й естетику смехового Творчості, смеховой культури, по-новому оцінити майстерність, здавалося б, добре вивченого класика – Н. В. Гоголя. У своїй книзі В. Пропп виділяє три основних способи, які традиційно використовуються для створення комічного ефекту в художньому творі: комічна ситуація, комічний характер і комічні язикові засоби. Розгляд гоголівської творчості крізь


призму цих трьох прийомів комічного дійсно цікаво й науково плідно.

Звернемося до комічної ситуації. На думку В. Проппа, майже кожна життєва ситуація може викликати сміх, якщо присутні умови, які сприяють трансформації “звичайної” ситуації в “рішуче комічну”. Виключення становить лише область страждань, що було відзначено ще Аристотелем1. Комічна ситуація наступає тоді, коли з людьми раптово “відбувається щось неприємне, чого вони не чекали й що порушує мирний плин їхнього життя”2. Такий людський стан В. Пропп називає “деяким несподіваним посоромленням людської волі”3. Не всяке “посоромлення волі” комічно, а тільки “невдача в дрібних, життєвих людських справах, викликана настільки ж дрібними обставинами”4. М. Рюміна визначає комічну ситуацію як “руйнування ілюзій суб’єкта-спостерігача стосовно об’єкта”5. Обов’язковою же ознакою комічної ситуації є аспект несподіванки, на який указували Аристотель, Кант, Шопенгауер і інші. Комізм підсилюється, якщо раптовість такого “посоромлення” відбувається одночасно й для “об’єкта комічного”, і для читача або глядача6.

“Посоромлення волі” людини в комічній ситуації може бути викликане як внутрішніми причинами, що криються в натурі людини, так і обставинами, які перебувають поза ним. Наприклад, в “Ревізорі” Гоголя Бобчинский, що намагається підслухати за дверима розмова городничего з таємничим “ревізором”, настільки сильно налягає на ці двері, що зненацька падає разом з нею на сцену. Дана комічна ситуація допомагає авторові розкрити незначність устремлінь і злиденність цього комічного персонажа, а також підсилити динаміку комедійної інтриги. Інший приклад комізму через “посоромлення волі” можна знайти в “Невському проспекті” Гоголя, де недалекий і вульгарний Пирогов, що намагається доглядати за дружиною “бляшаних справ майстри” Шиллера, виявляється зненацька висічений її чоловіком за допомогою своїх співвітчизників:

И німці схопили за руки й ноги Пирогова. Дарма силкувався він відбиватися; ці три ремісники були самий дужий народ із всіх петербурзьких німців і надійшли з ним так грубо й неввічливо, що, зізнаюся, я ніяк не знаходжу слів до зображення цієї сумної події7.

Комічність даної ситуації підсилюється автором за допомогою введення ще двох комічних прийомів. Перший з них полягає в тім, що “посоромлення” гоголівського героя здійснено персонажами в стані сильного сп’яніння, що саме по собі вже несе подвійний заряд комічності. Друга ситуація, що підсилює комічний ефект даної сцени, полягає в наступному поводженні поручика Пирогова: спочатку він “із гнівом і обуренням” палко бажає помститися своїм кривдникам, але, з’ївши два листкових пиріжки в кондитерській і “вирізнившись у мазурці” на вечорі в приятеля, швидко забуває про свою ранкову ганьбу й продовжує своє безцільне й самовдоволене існування. Один із прийомів створення комічної ситуації – автоматизм мовлення, коли комічний персонаж у хвилюванні, похапцем, поспіхом або через неуважність говорить не зовсім те, що хоче сказати8. Або коли комічний герой просто “проговорюється”, тобто непомітно для себе говорить правду. Гоголь часто використовує цей прийом: наприклад, в “Ревізорі” Хлестаков, захоплений своєю натхненною неправдою, зненацька проговорюється, що може викрити його в очах чиновників, упевнених у тім, що мають справу з теперішнім ревізором. Або коли городничий, що поспішає розпорядитися про авральне збирання міста, наказує:

Нехай кожний візьме в руки по вулиці… чорт візьми, по вулиці – по мітлі! І вимели б всю вулицю, що йде до трактиру, і вимели б чисто!9

Сюжет же “Ревізора” побудований на комічній ситуації помилки або непорозуміння, типової для водевілю. Особливості такого прийому полягають у тім, що глядач знає, що Хлестакова помилково приймають за ревізора зі столиці, а персонажі цього не відають. Комічний ефект ситуації непорозуміння побудований на діалектику правди (для глядачів) і неправди (для персонажів). Крім цього, комізм в “Ревізорі” підсилюється за рахунок іншого часто використовуваного комедійного прийому – ситуації обікраденого злодія й обманутого ошуканця, тому що городничий і його підлеглі втілюють у собі щонайнайперших злодіїв і ошуканців

Комічна ситуація, у якій присутні неправда й обман, є традиційним комічним прийомом. Обдурювання являє собою одну з основних інтриг в італійській комедії dell’arte. Прийом неправди й обману ми знайдемо в “Декамероне” Джованни Боккаччо11, де позитивні персонажі, завдяки своєму блискучому розуму й хитрості, з успіхом обманюють ревнивих чоловіків або карають людей, що втілюють жорстокість, жадібність, боягузтво й т. д. Характерний цей прийом для комедій Шекспіра, Фонвізіна й Грибоєдова, а також для російського народного лялькового театру, де комічний персонаж Петрушка, завдяки своїй природній хитрості, виходить переможцем із всіх складних ситуацій. У Гоголя цей прийом зустрічається в “Ревізорі”, в “Одруженні”, в “Гравцях”, в “Мертвих душах”. Неправда в “Ревізорі” несе в собі характер “перевернутості”: коли Хлестаков бреше, усі думають, що він говорить правду, а коли він говорить правду, усі думають, що він бреше

Типовою комічною ситуацією є також ситуація “оборотності” або “замкнутого кола”, у результаті якої персонажі наприкінці інтриги вертаються до своєї початкової крапки. Наприклад, сюжет “Мертвих душ” побудований на принципі кола: авантюристові Чичикову на превелику силу вдається купити в поміщиків за дешевою ціною тих кріпаків, які вже вмерли, але ще значаться по ревізії живими, щоб потім їх вигідно закласти, але наприкінці роману герой виявляється банкрутом і вертається до тому, із чого він починав. Це відбито й у композиції добутку: в одинадцятому розділі “Мертвих душ” описується від’їзд Чичикова з повітового міста так само, як у першому розділі зображується його приїзд. На це вказував і Андрій Білий у своїй книзі “Майстерність Гоголя”, де поет представляє перший тім “Мертвих душ” у вигляді замкнутого кола, символом якого є колесо брички, на якій їде головний герой12.

Той же прийом “оборотності” покладений Гоголем в основу сюжету “Шинелі”: бедний чиновник Башмачкин, якому шляхом величезних зусиль вдається зшити собі нову шинель, залишається наприкінці повести в тім же старому й дірявому “капоті”, у якому читач застали героя в самому початку



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Про комічний у творчості Н. В. Гоголя: традиції й новаторство

Categories: Нові твори

Links