Моральні традиції у творчості Шукшина

Шукшин бачить цю силу й людей, які підтверджують, що нове життя не тільки не вороже кращим традиціям минулого, по й продовжує їх на новому, більше високому рівні. Життя йде назустріч цим людям. Але й самі люди повинні знайти шляхи до неї. Такі Пашка Холмапскпй і Гринька Малюгин. Такий Петро Івлєв (повість “Там, удалині”). Мені здається, Пашка Холманский не тільки говорить сам за себе, але й, мабуть, дозволяє зрозуміти, чому багато інші “позитивні” героїв Шукшина виявляються часто безпомічними, беззахисними

Пашка так само добрий, як

і вони, так само душевно делікатний і наївно-довірливий. Але, на відміну від них, він надзвичайно, прямо-таки неукротимо активний, і це народжує в ньому таку життєву волю, такий життєвий напір, що він завжди й у всьому має можливості залишатися самим собою. Його людська талановитість проявляється в тієї зухвалій (тому що талант завжди зухвалий) переконаності, з який він втручається в життя, і переконаність ця народжує в ньому величезну внутрішню волю, фантазію, розмах, артистизм. Тому, навіть роблячи начебто явні дурості, він однаково творить добро – таким людям звичайно вдається в житті всі

Пашка – одні з рідких

шукшинских героїв, хто не тягне за собою психологічний вантаж свого сільського, “патріархального” минулого, по “оглядається назад”. В оповіданні про нього коротко повідомляється, що він “був родом з кержаков, звідкись із верхніх сіл Катуни, але анічогісінько не засвоїв зі старомодного неповороткого кержацкого укладу”. Імовірно, саме ця обставина н дало підставу Аллі Марченко (взагалі вважає, що головна тема Шукшина – “відрив”) розглядати Пашку в системі характерів, повністю “оторвавшихся” від села, і звести його родовід до таки несподіваних предків. “Без особливої праці, – пише вона, – ми вгадуємо характер прототипу – це так званий „шалопутний хлопець”… Ведмедик з „Привичного

Справи”, – а якщо ледве далі заглянути, то можна згадати й астафьевского Генку з оповідання „дикий лук”” .

Не має ніякого змісту входити зараз у порівняльний аналіз персонажів, названих А. Марченко, ; тому що вже сама спроба зіставити настільки песопостави – -: мие образи представляється в достатньому ступені але – ; серйозної. Варто лише помітити: до чого-небудь, а вуж : до категорії “шалопутних парпен” ні Пашка Холмаи-ский, ні його кинодвойник Пашка Колоколигаков з фільму “Шивет такий хлопець” ніяк не можуть бути ; віднесені. “Шалопутний хлопець”-це адже що? Це; людина “некерований”, людина, що називається, ! без царя в голові. Учинками його завжди керує примху, хвилинне враження, і яких-небудь переконань все це не припускає. Крім, мабуть, одне – . го – детски-легкомисленного служіння моменту, хвилині, бездумному пориву. Тому “шалопутний хлопець” – це завжди в тім або іншому ступені егоїст

Є, до речі, “шалопутние хлопці” і серед героїв Шукшина. Іван, наприклад, з оповідання “У профіль і анфас”. Хоча деякі мовлення його звучать ледве більш серйозно, ніж можна було б очікувати від “шалопутного парія”, і тим самим уводять в оману того ж, приміром, В. Чалмаева, що услишали в них відзвуки “вічного морального пошуку”, однак немає ; ніякого сумніву, що Іван сам не знає, чого він хоче. Його темні відчування, його сліпий бунт проти “фраерства” – слово, яким він позначає швидше за все елементарну моральну дисципліну, – все це не що інше, як свого роду гримаси індивідуалізму. Здається, зовсім не випадкова остання думка, який Іван, ідучи із села, як би підводить риску під своїм життєвим досвідом: “Ні, треба на світі одному жити. Тоді легко буде”.

От тому-те насамперед і не можна прилічити Пашку Холмапского-Колокольникова до “шалопутним хлопців”. За зовнішнім ексцентризмом його вчинків, за імпульсивністю й навмисною “міською” розв’язністю його манер – за всім цим ховається, як це ні парадоксально, незвичайно чуйна й ніжна душа, наївна й тому особливо зворушлива переконаність у своєму покликанні творити добро

Сільське життя цілком суверенпа, але не відособлена, не замкнута в собі. Вона досить самобутня, щоб породжувати свої власні конфлікти, що не залежать від її взаємин з містом, і в той же час досить органічно пов’язана із загальнонародним життям, щоб конфлікти ці мали не тільки “місцевий” характер. Саме такий зріз сільської дійсності й дає Шукшин у своїх оповіданнях

Багато хто його герої піддаються випробуванню на міцність, так сказати, па “чужої території”). Місто, міське життя пропонують їм завдання, з якими вони не зіштовхувалися в себе в селі. І вони вирішують або не вирішують їх залежно від того, знаходять чи ні сили “виявити моральну основу, моральну міцність” всебе.

Однак і сільська дійсність для людини – аж ніяк не тільки “рідні степи”, які “завжди допомагають”. Моральна основа, моральна міцність тут так само потрібні, як і за “околицею”, тому що й випробувань у селі на частку людини випадає принаймні стільки ж. А якщо врахувати, що зло, з яким повинен боротися сільська людина, убране для пего у свої, звичні й тому часом трудноразличимие форми, то прийде визнати, що боротьба ця приймає для пего ще й особливо складний характер. Домашній ворог, як відомо, самий небезпечний…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моральні традиції у творчості Шукшина

Categories: Шкільні твори

Links