Поетичний мир Федерико Гарсия Лорки

Іспанія… Країна, залита безжалісним сонцем. Країна, контури якої на карті нагадують розстелену шкіру бика. Країна кориди й пекучих страстей. Тільки в Іспанії, що коштує на грані епох, религий, континентів було можливо народження такого поета як Лорка.

Долю поета ми звично розглядаємо крізь призму його долі. Життя й смерть Федерико Гарсия Лорки – це життя й смерть щирого поета.

Коли вперше читаєш вірші Лорки, здається, що спостерігаєш райський сад: фарби й звуки зливаються в неймовірно строкату й у той же час гармонічну суміш. На очах читача відбувається утвір миру, у якому людина виступає в ролі творця.

Багато росіян поети перекладали Лорку, але, мабуть, тільки Цветаевой удалося піймати в його віршах ноту самітності, тиші, готову обернутися люттю вакхического божевілля.

Потрібно знати іспанська Мова, почувати в собі іспанський темперамент, щоб зрозуміти, що таке для іспанця гітара. Це музичний інструмент, що здатний хоча б почасти виразити душу древнього гордого народу. З гітарою в руках іспанці співає серенаду про свою любов, з гітарою він коротає годинники самітності й навіть приймає смерть.

У віршах Лорки завжди звучить нота любові. Навіть сам образ Іспанії нагадує кохану. Перед нею поет сповідається, їй зізнається в любові, з нею разом готовий на найстрашніші борошна.

Смерть і любов у Лорки переплетені в єдине нерозривне ціле. Навіть образ юності в його лірику незмінно нагадує про смерть. “Севілья ранить, Кордова ховає” – згадуючи найдавніші історичні області Іспанії, скаже поет про рідну країну. У цьому вірші “рана” і “смерть” – наслідку нещасної любові, що не знаходить відповіді в серце обраниці.

Кочовий дух переповняв душу Лорки, і звідси циганська тема в його лірику. “Нареченої, закрийте ставні!” – призиває поет, адже по вулиці міста прямує вільна циганка, що нагадує Кармен з повісті Проспера Мериме. Вона може подарувати свою любов випадковому перехожому, а потім надсміятися над ним. Може вона й убити, адже вона “двічі збройна” – кинджалом і пекучим поглядом прекрасних чорних очей. І не поздоровится молодому Хосе, що зустрінеться їй на вулиці, залитої полуденною спекою.

Поетична мова Федерико Гарсия Лорки вражає своєю образністю і яркою метафоричностью. Коли читаєш російські переклади його віршів, то здається, що рядка книги пахнуть: навіть у перекладі лірика Лорки дивно гарна. У російського читача більше холодний темперамент, але й він здатний сприймати красу й міць південної поезії.

“Несла мене до світанку атласна кобилиця” – так Лорка говорить про ніч любові.

“З пилу дощ майструє срібні кілі” – це пейзаж іспанської провінції.

“Звиваються вони, як лабіринти, як троянди на багатті” – це картини “старої Іспанії”.

Лорка загинув трагічно, ще зовсім молодим. Горі Іспанії було безмірним: країну немов позбавили її юного, дзвінкого, але вже такого сильного голосу.

Пам’ять сильніше смерті, а поезія сильніше пам’яті. Сьогодні Федерико Гарсия Лорка залишається одним із самих улюблених і самих європейських ліриків, що читаються, а його полум’яні вірші надихають всі нові й нові покоління аматорів яскравого й самобутнього віршованого слова

Поетичний мир Федерико Гарсия Лорки