Міркування над романом Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Говорячи про якості якої-небудь людини, визначаючи його характер, оцінюючи як особистість, чомусь завжди згадують про його приналежність до певної національності, говорять, як зараз модно, про національний менталітет. Герої літературних романів – не виключення. А що таке – російська душа? Що містить у собі це поняття? Звичайно, говорячи про героїв роману “Євгеній Онєгін”, можна розповідати про любов до рідної природи, згадуючи рядка про зустріч світанку, про довгі прогулянки по лісах і лугам Михайлівського й Тригорського, по берегах

Сороти – не даром же поет щедро дарував героям свої улюблені місця. Можна згадати, що “Тетяна вірила преданьям // Простонародної старовини”, розповісти про вірність національним традиціям, про чудесний сон Тетяни. Але, напевно, т же саме можна сказати й про інших пушкінських провінційних панянок. Тоді чому ж саме вона – “головна героїня”, “улюблена героїня”, так ще й “милий ідеал”? Вона навіть по-російському писати не вміла, і те самий, заповітний лист Пушкіну довелося перекладати із французького.

Напевно, є в кожного народу свої риси, властиві тільки йому традиції, які не визначаються

соціально-економічними етапами розвитку, які не відняти при яких завгодно випробуваннях. Ми бачимо щирість першого почуття Тетяни, її сміливість і рішучість. Ми знаємо, що вона пронесе його в серце через все життя: “Я вас люблю (до чого лукавити?)” Ми віримо її словам і не чекаємо нічого іншого, коли вона згадує про юність:

А мені, Онєгін, пишність ця,

Гарного життя мішура,

Мої успіхи у вихрі світла,

Мій людний будинок і вечори,

Що в них? Зараз віддати я рада

Все це дрантя маскараду

Весь цей блиск, і шум, і чад

За полицю книг, за дикий сад,

За наше бідне житло,

За ті місця, де в перший раз,

Онєгін, бачила я вас,

Так за смиренний цвинтар,

Де тільки хрест так покров галузей

Над бідної нянею моєї! Особисті переживання Тетяни говорять про те, що вона, дочка свого народу, вірна його принципам і традиціям. Згадаєте її розмову з нянькою:

У наші лета

Ми не чули про любов;

А те б зігнала зі світла

Мене покійниця свекруха.

Тетяна навіть у чомусь повторює долю кріпосної няньки: заміжжя без любові:

Зі слізьми заклинань

Молила мати; для бідної Тани

Всі були жереби рівні…

Я вийшла заміж.

У чомусь її хрест навіть важче: вона не забула (і ніколи не забуде!) першу любов, вона знову бачить улюбленого – тепер уже в її ніг. Але адже не можна, з погляду героїні, відплатити злом людині, що нічого не зробив тобі поганого й любить тебе. Крім того, для Тетяни зовсім не порожній звук честь і вірність

Я вас люблю (до чого лукавити?),

Але я іншому віддана

Я буду століття йому вірна.

Можна не сумніватися, якщо чоловік, навіть нелюбимий, попадає в лихо, Тетяна буде поруч із ним, буде піклуватися, підтримувати. Поїде в суворий Сибір, як це робила Марія Миколаївна Волконська – теж “милий ідеал” поета, його романтичне юнацьке захоплення.

Виходить, вірність і розуміння честі, любов і жертовність заради іншої людини – от ті риси, що визначають, на мій погляд, у романі Пушкіна душу його улюбленої героїні


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Міркування над романом Пушкіна “Євгеній Онєгін”