Типовість особистості Онєгіна в однойменному романі Пушкіна

Останнє відразу впало в око сучасникам поета. Онєгіних, підкреслював у рецензії на перший розділ один із критиків, “зустрічаємо дюжинами на всіх більших вулицях”. Типовість Онєгіна, відсутність у його образі героїчної піднесеності, винятковості не задовольнили романтично настроєних шанувальників “південних” поем Пушкіна, що очікували, що в такому ж дусі він буде писати й свій роман у віршах. “Сварив” “Євгенія Онєгіна” Н. Н. Раєвський, якому був присвячений “Кавказький бранець”. З несхваленням поставився до образа

Онєгіна й письменник-романтик А. А. Бестужев. “… чиДав ти Онєгіну поетичні форми, крім віршів? – запитував він Пушкіна,- чи поставив ти його в контраст зі світлом, щоб у різкому лихослів’ї показати його різкі риси?” І не знаходячи в образі Онєгіна романтичного героя-протестанта, різко протипоставленого всьому іншому суспільству – “юрбі” (улюблений образ романтиків), Бестужев продовжував: “Я бачу франта, що душею й тілом відданий моді,- бачу людини, яких тисячі зустрічаю наяву, тому що сама холодність і мізантропія й чудність тепер у числі туалетних приладів”.

Томлива, неизбывная нудьга

– незадоволеність навколишньої – властивість, що також була властива многим добре відомим Пушкіну видатним його сучасникам. Досить познайомитися з таким характернейшим документом епохи, як листа основоположника російської елегійної поезії XIX в. К. Н. Батюшкова, або заглянути в щоденник декабриста Н. И. Тургенєва, озаглавлений “Моя нудьга”, автор якого називає нудьгу “хворобою” тільки набагато опаснейшею тілесної”.

Уже в першому розділі роману характер героя даний не тільки в його сьогоденні, у своєму вужі сформованому виді, але показаний і в його минулому – в історії його розвитку, у динаміку формування. По подальшому ході роману цей уже сформований характер домальовується, виступає всі отчетливее і ясніше. Однак, незважаючи на укладене в Онєгіні найширше художнє узагальнення, що робить, його “головною особою” добутку, вона й відмінність від героя “Кавказького бранця” не даний Пушкіним у якості єдиного в романі представника “молоді 19-го століття”. Іншим його представником є полярно протилежний Онєгіну Ленский. Але тісно зійшлися Онєгін і Ленский не тільки тому, що “крайності сходяться”. Ленский, як і Онєгін, різко виділяється з навколишнього середовища й так само для неї чужорідний і неприйнятний: “…настільки ж строгому розбору в сусідстві привід подавав”. . Обоє вони – представники “Росії молодий”. Причому палкий і. захоплений романтизм Ленского – явище, у своєму роді не менш характерне для передової дворянської молоді пушкінського часу, чим “охолодження” і скептицизм Онєгіна.. Досить згадати численних російських романтиків-ідеалістів того часу типу “любомудрів” або так званих московських “архівних юнаків”, про які Пушкін згадує в сьомому розділі “Євгенія Онєгіна”.

” чиМіг Онєгін стати декабристом?” – запитують деякі дослідники й дають на це питання безумовно негативна відповідь. Але справа обстоит не так просто. У числі учасників декабристського руху були люди досить різні: і такі, як захоплений романтик Кюхельбекер, і такі, як автор щоденника “Моя нудьга” Н. Тургенєв. Однак їх усіх поєднувало передову свідомість і критичне відношення до навколишньої дійсності, тобто те, що було властиве й Онєгіну, що, одержавши в спадщину від дядька маєток, відразу ж “задумав” полегшити положення своїх кріпаків: “Ярем він панщини стародавньої, оброком легенею замінив”. Правда, робить він це, по іронічному зауваженню Пушкіна, “щоб тільки час проводити”. Але все-таки предметом свого времяпрепровождения він обирає встановлення “порядку нового”, а не що-небудь інше. Недарма Пушкін у чорнових варіантах навіть називає в цьому зв’язку героя словами “волі сівач пустельний” (які потім усуне з роману й перенесе на самого себе), а сусідні поміщики обурено йменують його “лібералом”. Наявність в Онєгіна критичного відношення до навколишнього безсумнівно. Тому участь Онєгіна в русі декабристів не суперечило б історичній дійсності. Але чи не суперечило б воно логіці його характеру?

У натурі Онєгіна, розвиток якої було перекручено його середовищем, ненормальними суспільними відносинами, безумовно, закладені добрі задатки – “душі пряма шляхетність”. “Туга серцевих каяттів”, що не залишала Онєгіна з моменту вбивства друга, що гнала його з місця на місце, відродження любов’ю до Тетяни, “туга божевільних жалів” про настільки близькому й можливому й навіки, по його ж власній сліпоті, втраченому щасті – все це не могло не зробити существеннейшего впливу на розвиток цих задатків, створювало безсумнівні передумови для нової форми прояву шляхетності його душі, переходу його на інший щабель страждання, “більше згідного з людським достоїнством”. Крім цих передумов, в основному суб’єктивно-психологічного порядку, Пушкін висуває й ще одну дуже істотну об’єктивну передумову. “Нудячись у бездіяльності дозвілля”, Онєгін пускається в “мандрівки без мети”, докладний опис яких повинне було скласти зміст цілої глави


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Типовість особистості Онєгіна в однойменному романі Пушкіна

Categories: Нові твори

Links