Мартин Боруля – (Скорочено) – Дія друга


За столом сидять Мартин, Гервасій і Матвій.

Г є р в а с і й. Так от яке діло, пане Мартине: ти знаєш, що я чоловік не бідний, Микола у мене один, то й він не буде бідувать; а в тебе одна дочка… Мій Микола і твоя Марися умісті виросли і полюбили одне одного, а ми з тобою давні приятелі… То як ти скажеш: чи не поженимо ми своїх дітей? Нехай давня наша приязнь закінчиться весіллям наших діток!..

Матвій. І я з охотою потанцюю на весіллі свого хрещеника! Ану, Мартине, рішайте, бо мені вже танцювать схотілось!

Мартин. Так-то так, приятелю мій, я знаю, що ти не бідний, і, може, справді діти наші любляться, та не ципада тепер віддать мені Марисю за твого Миколу.

Гервасій. Чого так?!

Мартин. Дочка моя дворянка, а твій син… ні дворянин, ні чиновник… так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій лінії…

Гервасій. Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся За Дворянством, був чоловік, як і всі люде; тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха – і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняє себе з Красовським…

Мартин. Що мені Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був безштанько, і батько його так само сидів у Шадурєького на чинші, як і ми; а що він женився на дочці Шадурського і через те зробився державцем, то це ще не велика жеч! І мій Степан, Бог дасть, дослужиться до чина та жениться на Тридурській,


і ми зовсім тоді порівняємося з Красовським!

Гервасій. Далеко ходить! Красовський – вчений, лікар, Красовський – державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним,- вір мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красовський з’їсть тебе!..

Мартин. Подавиться, пане Гервасію, подавиться – я глевкий!

Матвій. Глядіть, щоб він вас не підпік, ха-ха-ха!

Гервасій. Що ж ти тепер зробиш? От він не хоче, щоб ти сидів на його власності, і вибирайся! А сам не підеш – під руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуть за межу зо всім збіжжям! Що там рівняться!

Мартин. Мене – викинуть? Мене – за ноги витягнуть з прапрадідівського грунту?! О-о!.. Та хто посміє? А стрічний іск, а апеляція? Я його ще в острог посадю за обиду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло і яке теля мій син!

Гервасій. Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб’єшся, і Красовський тебе випре звідціля! (…)

ЯВА II

(…) Входе Палажка.

П а л а ж к а. Чого це Гервасій і Матвій заходили? Мартин. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу. Палажка. От і слава Богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син. Мартин. І хлоп. Палажка. Такий, як і ми. Мартин. Дурна!

Палажка. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?

Мартин. Сліпа!

Палажка. Тьфу! То тобі, мабуть, повилазило. Мартин. Глуха.

Палажка. Отже, єй-богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!

Мартин (набік). Чого доброго вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки). Не сердься, Палазю, а скажи мені – ти бачила ту бумагу, що Степан привіз?

Палажка. Бачила.

М а р т и н. І чула, що він читав у бумазі?

Палажка. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.

Мартин. Діло шість місяців – в герольдії, Не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві; а я дочку віддам за мужика!.. Що ж то я – з глузду з’їхав, чи як?

Палажка. Здається мені; що з’їхав: не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується…

Мартин. Палазю! Дворянин – одно, хлоп – друге!.. Може, ти цього не розумієш, то я тобі ясніше скажу: сметана – одно, а кисле молоко – друге! О! Розумієш?

Палажка. Одно розумію, що ти стерявся розумом: (…)

Мартин. Що ти з нею будеш балакать?.. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою; ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!

Палажка. А де ж він, у біса, той… ростератор?

Мартин. Регістратор. 1

П а л а ж к а. Та не вимовлю.

Мартин. Ото-то ж бо й є! Приїде, душко, приїде! Про нього ж я й казав Степанові на од’їзді, чула?

Палажка. Та чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха – тілько роздратував мене… Ну, а Марися?.. Ти ж її питав, – може, вона не схоче?

Мартин. І питать не буду, нащо питать? Вона недурна, в ній – батькова кров”, розбере, не бійсь, де – пан, а де – мужик!

Палажка. Дай Боже! Хіба я їй ворог?

Мартин. І я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей пристроїть по-дворянськи!.. Тілько ти,! Палазю-душко, зділай милость, не супереч мені, слухай мене.

П а л а ж к а. Не дратуй мене,.то все буду робить, як звелиш.

Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі Розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички – вона зна – і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч? (…)

ЯВА III

Мартин, а потім Трохим і Омелько.

Мартин (один). Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечір

Протасія: він гарно і багато уміє балакать… А важко і в дворянстві жить; розходу, розходу, – самим робить якось не приходиться…

Входе Трохим.

Трохим. Пане! Наших дві пари волів і дві корови зайняв економ у двір.

М а р т и н. Де ж вони паслись?

Тр о х и м. Та в череді, з череди й зайняв!

Мартин. Як він смів?!

Трохим. Так пан Красовський звелів.

М а р т и н. О, виродок з шляхетського заводу! О, гайдамака! Грабитель! За що ж?

Трохим. Каже, що на вас накинули чинш і поки не заплатите – не віддасть.

М ар т и н. Не віддасть?.. Бери палицю і мені знайди доброго дрючка!.. Я їм покажу… Я… Ми їм покажемо!

Трохим. Ні, пане, я не піду. Він похваляється і вам на спині горба зробить. Каже: Бору ля добивається бумажного горба, а я йому на спині горба надрюкую.

Мартин. Хто це казав?

Трохим. Економ.

Мартин. О, хлоп поганий! Він, наймит Красовського, мені горба зробе? Мені?.. Та я… запрягай крней, поїду зараз в стан! Це грабіж, грабіж!..

Трохим. Нема ж натачанки ще з города. Мартин. Біжи до Сидоровички позич.

Трохим пішов.

Граблять!.. Граб… Граб… Це мені ще і на руку – нехай граблять!.. Разом за все отвіт даси! Ні, пане Красовсякий – Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що діло в герольдії… апеляція… стрічний іск йому в печінку сіли… О Пресвята Діво! Вмішайся в моє діло, поможи мені ворога свого доконать.

Входе Трохим.

Трохим. Там прийшов Омелько. Мартин. Який Омелько? Т р о х:и м. Та наш же Омелько. Мартин. Сам? Трохим. Сам.

Мартин (набік). Що ж це за знак: і забарився, і жениха не привіз?!! (До Трохима). Запрягай же свіжих у нашу натачанку та поїдемо зо мною у стан, а Омелько Нехай зараз іде в хату…

Трохим. Він боїться іти в хату.

М артин. Чи ти не здурів? Чого він боїться?

Т р о х и м, Та коней наших покрали в городі. Мартин. Як?.. О Господи! Нова напасть… Тягни його сюди, за чуба тягни! (Біжить до дверей). Омелько! Ірод! Супостат! Іди в хату!

З міста повернувся Омелько без коней, чобіт і кобеняка. Від нього Мартин дізнався, що Степан з друзями пригостили Омелька чаркою і вночі було викрадено коней й Омелькові чоботи й кобеняка.

Трохим вийшов.

(Омелькові). Ти чого стоїш? Пішов – не печи моїх очей!

Омелько. Та тут ще лист від панича.

Мартин. Чого ж мовчиш? Давай мерщій, шелепа!

Омелько (достає з шапки). Та не гримайте ж хоч за листа, бачите, зашив як далеко: боявся, щоб хто не вкрав. Думаю: хоч шапку і вкраде, то лист буде цілий, чорта з два найде. Нате.

Мартин (прочитавши). Що його робить?.. Жених обіщав приїхать, як коней пошлю з натачанкою… Тут грабіж… там коней покрали!.. Памороки забило… (До Омелька). Іди, розумна голово, надівай постоли, поїдем зо мною у стан, а Трохим поїде в город зараз же, щоб завтра і натачанку привіз… Упряж де ти зоставив?

Омелько. Злодії взяли, тілько черезсідельник зостався.

Мартин. Щоб ти на ньому повісився! І упряж позич в Сидоровички.

Омелько. А коней яких запрягать?

Мартин. Не питай мене!.. І дорогою не балакай до мене, бо я тебе, каплоуха собако, чисто всього обпатраю!

Омелько. Ну й сердитий… Що то пан… (Пішов).

Мартин (один). І язик став, як кілок, і в роті пересохло!.. А синок… синок!.. Я тут із шкури вилазю, щоб його в люде вивести, а він там п’янствує…

Входе Омелько.

Ти чого у вічі лізеш? Кортить, щоб поскуб?

Омелько. Письмоводитель станового приїхав, питається, чи ви дома, та я не знав, що й сказать: боявся, щоб не лаяли… Що йому сказать? Мартин. Зви! Проси! Бачиш – дома, хіба тобі повилазило?

Омелько вийшов, Мартин біжить до бокових дверей.

Палажко! Письмоводитель приїхав… 1-і! Я й забув, що її нема! Марисю! Пошли за матір’ю до Сидоровички, а сама вари вареники, печи курчат; нехай дівчата печериць назбирають, у сметані насмажиш; та яєць звари уснятку і молока спар!.. Нехай Омелько порося заколить… Та квас, квас щоб був, бо він раз у раз з похмілля… Певно, привіз утвержденіє в дворянстві. Отепер, пане Красовський, я тобі покажу, яке я бидло і яке теля мій син… (До дверей). А, Нефодій Осипович! Пожалуйте, пожалуйте, дорогий гостю!



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мартин Боруля – (Скорочено) – Дія друга

Categories: Скорочені твори

Links