Карпенко-Карий Іван Мартин Боруля

ДІЄВІ ЛЮДЕ

М а р т и н Б о р у л я – багатий шляхтич, чиншовик.

П а л а ж к а – його жінка.

М а р и с я – їх дочка.

С т е п а н – син їх, канцелярист земського суду.

Г е р в а с і й Г у л я н и ц ь к и й – багатий шляхтич, чиншовик.

М и к о л а – його син, парубок.

Н а ц і є в с ь к и й – регістратор з ратуші.

Т р а н д а л є в – повірений.

П р о т а с і й П е н ь о н ж к а, М а т в і й Д у л ь с ь к и й чиншовики.

О м е л ь к о, Т р о х и м наймити Борулі.

Г о с т і.

ДІЯ ПЕРША

Кімната в хаті Мартина Борулі. Двері прямо і

другі з правого боку. Грубка з лежанкою. Дерев’яні стільці, канапка і стіл, покритий білою скатеркою.

ЯВА І

За столом сидять Трандалєв, а з бокових дверей виходить Боруля з бумагою в руках.

Б о р у л я. Нате, читайте! (Дає бумагу). Читайте відціля.

Т р а н д а л є в (чита). По выслушании всех вышеизложенных обстоятельств и на основании представленных документов Дворянское депутатское собрание определяет: Мартына, Геннадиева сына, внука Матвея Карлова, правнука Гервасия Протасьева, Борулю з сыном Степаном, согласно 61 ст[атьи] IX тома Свода законов о состояниях, издания 1857 года сопричислить к дворянскому его роду,

признанно йому в дворянском достоинстве, по определению сего собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года, со внесением во 2-ю часть дворянской родословной книги и дело сие с копиями, как настоящего определения, так равно и определения от 14-го декабря 1801 года представить на утверждение в Правительствующий Сенат, по Департаменту Герольдии.

М а р т и н. О!. Виходить, я – не бидло і. син мій – не теля!. І щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду? Та скоріще у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.

Т р а н д а л є в. Так, виходить, візьмемо на апеляцію?

М а р т и н (б’є кулаком по столу). На апеляцію! Безпремінно на апеляцію! Що то за суд такий, що признав обіду обоюдною?. Я вас питаю: яка тут обоюдна обіда? Він каже на мене – бидло, а я мовчи? Він кричить на сина, на чиновника земського суда – теля, а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так лають? То що ж би я був тоді за дворянин? Ну, і я сказав йому: свиня, безштанько, приймак!. Але яка ж це обоюдна обіда?

Т р а н д а л є в. Стривайте, не гарячіться! Будем апелювать.

М а р т и н. Апелювать!

Т р а н д а л є в. А за вивод подамо встрєчний іск.

М а р т и н. А коли треба, то й поперечний! Трандалєв. Поперечних не полагається. Ви заспокойтесь, уголовна палата одмінить рішеніє – ми виграємо діло. Когда я був ще фотографом, то для практики вів діло Горбенка з Щербиною, таке саме діло, як ваше, тілько там не словесная була між ними обіда, а кулачная. Щербина, знаєте, схопив Горбенка за чуба і так ним мотнув кругом себе, що і сам не вдержався на ногах – упав! А магістрат признав, що драка була обоюдна. В рішенії сказано було: “Хотя Щербина, взяв Горбенка за волоса, обвел его вокруг себя, причем в руках остался значительный пучок волос, имеющийся при деле как вещественное доказательство; но, принимая во внимание, что при этом действии, тяжестью тела Горбенка и сам Щербина был повергнут на землю, то признать обіду обоюдною”!. Це було перве моє діло, я апелював, і уголовна палата одмшила… І по вашему ділу одмінить – не журіться… Ітак, виходить, по ділу об обіді апеляція?

М а р т и н. Апеляція! Та таку апеляцію напишіть, щоб у Красовського у носі закрутило, щоб йому свербіло!. Я грошей не пожалію, аби мені Красовського у острог посадить.

Т р а н д а л є в. О, не я буду, – ми йому докажемо! Всі ходи знаю, вже мені прошеній не вернуть за нехворменноє написаніє, ні! Як напишу, то прямо точная копія з форми – усе по пунктах.

М а р т и н. І скажіть, що буде коштувать?

Т р а н д а л є в. Стрічний іск… і апеляція… (Набік.) Як би не продешевить! (До Мартина.) Щоб і для вас не було обідно… з бумагою… Сто рублів, а непредвідєнниє расходи на ваш кошт.

М а р т и н. Дам сто двадцять! Тілько ж і накрутіть йому; щоб нюхав, чхав, щоб… Усі закони виставте!

Входе Омелько.

О м е л ь к о. Коні їх готові, фурман послав мене сказать, що той…

М а р т и н. Скажи там, щоб дали на дорогу дві мірки вівса, – ну, чого очі вивалив?

О м е л ь к о (іде). Ніколи він тобі не дасть договорить. (Пішов.)

Т р а н д а л є в. Я б вам і не казав… знаю, що від вас будлі-коли получиш… та… здержався…

М а р т и н. Гроші? За цим діло не стане – я зараз! (Пішов у бокові двері.)

ЯВА II

Т р а н д а л є в (сам). Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не був? Був і писарем в пітейній конторі, був обер-об’їждчиком, був прикащиком по економіях, держав биржу в городі, служив у маклера, – скрізь важко! І роботи до біса, і користі мало, а тілько схибив дерощот, і бігай, шукай місця… Зробився я сам хазяїном: купив машину, одкрив фотографію… Хліб не важкий, і на первих порах копійчина гарна стала перепадать; коли ж і тут біда: усі патрети виходили без очей! Приняв я у компанію лабаранта Плащинського, і як ми не билися – не виходять очі. Усе як слід, а очей нема… Плащинський і очі добре од руки навчився робить, а діло не пішло. Скасував я свою фотографію і взявся за повіренничество – пішло як по маслу. От і тепер: діло Борулі веду протій Красовського, а діло Красовського протів Борулі. їздю на своїх конях по просителях, – і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!. Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того-таки самого, щ, о й діла послі буде рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба – так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате – вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!

Входе Мартин.

М а р т и н (дає гроші). Я вже на вас покладаю всі свої надії.

Т р а н д а л є в. Не турбуйтесь – докажемо! Ну, прощайте.

Чоломкаються і цілуються.

Якщо буде нове діло, то дайте звістку, я приїду; а може, и сам заверну. (Пішов.)

ЯВА III

Мартин, а потім Степан.

М а р т и н. Діловий чоловік! Нема розумнішої служби, як гражданська! Здається, якби мене опреділив був покійний папінька на гражданську, то вийшов би первий чиновник! Коли ж покійний і не думав про це – все дбав про хазяйство. Пасіка, чумачка голову йому заморочили, а тепер другий світ настав: треба чина, дворянства; а поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато клопоту! От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка. Щось Степан мені казав про одного чиновника… Треба з ним побалакать.

Входе Степан.

С т е п а н. Я вже зібрався, папінька, в дорогу.

М а р т и н. От зараз коні запряжуть, та й з богом! (У двері.) Омелько! Запрягай коней, та натачанку підмазать не забудь! Я хотів з тобою ще побалакать про того… як його? От що був у нас з тобою на масниці…5 А, дай бог пам’ять… чиновник. На гитарі добре грає.

С т е п а н. Націєвський.

М а р т и н. Еге-ге! Націєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?

С т е п а н. Він питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.

М а р т и н. А він же сам має який чин чи так ще – канцелярист?

С т е п а н. Ні, він уже губернський секретар6.

М а р т и н. О, чин має немалий!

С т е п а н. Давно веде ісходящу.

М а р т и н. Ісходящу? А що то за штука та ісходяща?

С т е п а н. Така книга. Через його руки всі бумаги ісхо-дять: він їх і в розносні записує і печата пакети. Без нього ні одна бумага не вийде з ратуші.

М а р т и н. Виходить, важна птиця.

С т е п а н. Скоро і вступающі йому поручать.

М а р т и н. Вступающі?!

С т е п а н. Тоді вже всі бумаги і в ратушу, і з ратуші будуть іти через його руки.

М а р т и н. Яка ж це должность?

С т е п а н. Регістратор.

М а р т и н. Губерський секретар, ще й регістратор7!. Якраз для нашої Марисі жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях і приїде, я його і звідціля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним… так, знаєш, політичне, і, коли тепер не приїде, то напиши мені, що скаже.

Входе Марися.

М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!

М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.

М а р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.

М а р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька…

С т е п а н. Або: папаша, мамаша.

М а р т и н.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Карпенко-Карий Іван Мартин Боруля

Categories: Твори з української літератури

Links