Скорочено МАРТИН БОРУЛЯ – ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

Комедія у п’яти діях

(Стислий виклад)

Дійові особи:

Мартин Боруля – багатий шляхтич, чиншовик.

Палажка – його жінка.

Марися – їхня дочка.

Степан – їхній син, канцелярист земського суду.

Гервасій Гуляницький – багатий шляхтич, чиншовик.

Микола – його син, парубок.

Націєвський – регістратор з ратуші.

Трандалєв – повірений.

Протасій Пеньожка, Матвій Дульський – чиншовики.

Омельк о, Трохим – наймити Борулі.

Гості.

Дія перша

Ява І

У хаті Мартина Борулі Трандалєв

читає документ, в якому йдеться про те, що Мартина Борулю та його сина Дворянське депутатське зібрання зачисляє до дворянського роду із занесенням до дворянської книги. Тож тепер Боруля не збирається залишити так просто справу про образу, яку йому з сином чинив Красовський, назвавши його бидлом, а сина його – телям. Мартин Боруля мовчати не збирається. Трандалєв підтримує його і каже, що треба подавати на апеляцію. Мартин каже, що не пожаліє ніяких грошей, аби посадити Красовського в острог.

Ява II

Трандалєв розмірковує про те, яке це добре діло – повіренничеcтво. Раніше він ким тільки не був: і писарем, і об’їждчиком,

і прикажчиком, і біржу держав, і у маклера служив, і навіть свою фото – і рафію відкривав… І всюди одне й те саме: роботи важкої багато, а шани та грошей – нічого. Тепер інша справа. “…Взявся за повіренничество – пішло як по маслу. От і тепер: діло Борулі веду проти Красовського, а діло Красовського проти Борулі. Їздю на своїх конях по просителях, – і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!.. Наберу діл доволі, приїду в город, поду до столоначальника, до того-таки самого… і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу, якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба – так саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате – вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи – не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив – плати!”

Його роздуми перериває поява Мартина, який приніс гроші. Трандалєв прощається, запевняючи Борулю, що справу неодмінно буде виграно.

Ява III

Мартин із сином збираються в дорогу. Боруля задоволений тим, що влаштував Степана до земського суду: скоро посаду пристойну обійме, ніякого повіреного не знадобиться, самі будь-яке діло владнати зможуть. От би ще дочку добре заміж віддати. Тут він згадав, що нею ніби цікавився знайомий Степана – Націєвський. Мартин розпитує сина і дізнається, що Націєвський має гарну посаду у суді. А невдовзі взагалі регістратором стане – зовсім поважна людина. Тож Боруля каже Степану, щоб запрошував товариша, а про придане хай не думає, добре придане буде.

Виходить Марися. Степан із батьком починають вчити її правильно говорити “папінька, мамінька”, або “папаша, мамаша” – так у дворянському середовищі кажуть. Треба звикати. Крім того, Марися не повинна братися до важкої роботи, бо ще руки зіпсує.

Яви IV-VII

Марися з Миколою розмовляють про те, що набридло вже ховатися. Микола каже, що треба вже його батьку з Мартином побалакати. “… А через два тижні Марися буде моя жінка! Жінка моя!.. Тілько подумать – та й гарно, а як оженюсь? О Мариночко моя кохана, ти, моє сонечко, і світиш мені, і грієш мене”.

Степан розповідає Миколі про місто, про те, як він працює на службі, як вивчає “бумаги”, як потім із друзями розважається, п’ючи “трьохпробну” (горілку) й співаючи “крамбамбулі” (романси).

Мартин каже сину, що тепер, коли вони майже дворяни, Микола – простий хлопець – йому не товариш.

Мартин відправляє зі Степаном Омелька. Та каже йому вдягтися якнайкраще – адже він панича везти буде. Крім того наказує запрягти кращих коней.

Омелько виконує накази з невдоволенням: “Поки був чоловіком – і не вередував, а паном зробили – чорт тепер на нього й потрапить”.

Ява VIII

Мартин дає сину грошей та наказує зробити шинелю, таку, як у столоначальника. А ще наказує: “купи самуваря, чаю, сахарю і… кофію і пришлеш з Омельком. А там, що останеться, візьмеш собі: може, рукавички купиш… Дивись, як люде, так і ти. Та чоботи чисть раз у раз, щоб блищали, як у засідателя; одежа – перве діло. Та ще не забудь про те, що я тобі казав: нехай приїздить хоч і на наших конях – я його і назад одішлю”.

Степан прощається з батьками й їде.

Дія друга

Гервасій, батько Миколи, та кум його, Матвій, приїздять сватати Марисю. Але Мартин відмовляє товаришу: “Дочка моя дворянка, а твій син… ні дворянин, ні чиновник… так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій лінії…”

Гервасій з Матвієм, ображені, йдуть, кажучи, що раніше був Мартин, як усі люди, а тепер дворянство йому зовсім очі засліпило.

Палажка дізнається, що Гервасій сватав Марисю за Миколу. Жінка радіє. Та чоловік каже, що не віддасть дочку за мужика. Палажка сварить Мартина, каже, що, здається, він зовсім з глузду зїхав: час іде, хазяйство псується, а він лише марно гроші витрачає.

Мартин не слухає жінку, натомість відправляє її до Сидоровички – дізнатися, як треба кофій варити. Бо незабаром жених приїде до Марисі – треба стіл, як у людей накрити.

Омелько повертається сам та пішки. В дорозі його обікрали, заорали одяг та коней.

Боруля свариться та наказує Омельку взяти тачанку в сусідів: треба їхати за женихом. Домашнім наказує готуватися до заручин.

До Борулі приходить письмоводитель Нефодій Осипович з документами.

Дія третя

Ява І

Мартин з досади не спав усю ніч. “Як прочитав Нефодій Осипович бумагу, щоб мене безотлагательно вивести з імєнія Красовського, то наче п’ять котів вскочило у груди і разом почали дряпать там своїми гострими кігтями!.. Ну, пане Красовський! Сипешти грішми, щоб мене вивести звідціля, – і я посиплю, де треба, щоб тебе у острог посадить!.. Нефодій Осипович за грабіж узяв заявленіє, каже: це уголовне діло!.. Красовський хвалиться та похваляється!.. Хвались, хвались!.. Коли б мені ще роздратувать його, щоб він розбій який зробив, та на Сибір… Що Сибір? На каторгу його!.. Будеш ти знать Борулю і дітям закажеш!.. Я не буду хвалиться, ні, а тим часом і в острог, і в Сибір, і на каторгу тебе запру… О, не я буду! Якби не ждав сьогодня жениха, то зараз би поїхав у город – до повіреного, там голова: губерньою править! Ну, та день-два підожду…”

Яви II-V

Мартин бачить, що дочка зібралась прати – і забороняє їй. Нехай служниці роблять важку роботу. А Марисі обіцяє купити п’яльці, щоб вона вишивати вчилась – як дворянські дівчата.

Від Миколи Марися дізнається про відмову батька. Вона запевняє, що завжди буде кохати хлопця, і обіцяє щось вигадати.

Марися розмовляє з матір’ю. Каже їй, що кохає Миколу. І що потяг батька до дворянства принесе їм лише горе. Палажка погоджується з дочкою.

Марися падає в ноги батькові і благає не губити її життя. Вона каже про любов до Миколи, але батько такого слова й знати не хоче. Воно ж не приносить ані грошей, ані чину – те кохання. Він упевнений, що робить так, як краще буде для усіх.

Ява VI

Приїздить Націєвський з гітарою. Мартин виходить до нього, розставивши руки.

Дія четверта

Яви I-V

Трохим та Омелько розмовляють про те, як у суді пишуть ті папери, що їх потім один в одного викупають та великі гроші за це платять.

Мартин вимагає в усіх домашніх, щоб поводилися та вбиралися, як дворянські. Жених також багато вбирається та виходить до Марисі. Дівчина розмовляє з ним грубо й каже, щоб він більше ніколи до них не приїздив. З цим іде.

Яви VI-VIII

Націєвський, залишившись один, починає сумніватися, чи не думають йому підсунути наречену, яка вже чекає дитину від іншого. Ці сумніви укріплюються, коли він чує розмову Палажки про онуків. До того ж гості, що приходять до Борулі в один голос говорять про поповнення родини і вітають господаря.

Націєвський швидко збирається та залишає дім Борулі. Мартин, сиплячи погрози дочці, намагається наздогнати жениха. Гості розходяться. Палажка з Марисею плачуть.

Наздогнавши Націєвського, розгніваний Боруля відлупцьовує його за свій сором.

Дія п’ята

Яви I – II

Степан приїздить додому, повідомляє про те, що суд скасовано, а їх усіх звільнено. Від сестри дізнається про сумні події у родині.

Після оказії з Націєвським до Мартина прийшов Красовський, вимагав залишити маєток, виганяв усіх. Після цього Боруля занедужав. Палажка з дочкою ходили до Красовського, на колінах вмонили про відстрочку на місяць.

З суду прийшла відмова через те, що у прізвищі Борулі була припущена помилка, тож дворянські документи є недійсними.

Вирішили покликати до хворого Борулі Гервасія – адже вони так товаришували з Мартином до того, як посварилися.

Яви III-IV

Приходить Микола, каже, що Гервасій незабаром будуть. Марися каже, що лише на нього одна надія. Микола сподівається, що батько вмовить Мартина покинути хибні думки – а тоді, може, й для них з Марисею щастя настане.

Приходить Гервасій. У розмові зі Степаном каже, що треба кидати це чиновництво та йти заробляти гроші, як нормальні люди. Адже в хворого батька він тепер одна підтримка. А на два з половиною, що давали у суді, не дуже проживеш. Степан погоджується.

Гервасій каже, що поговорить з Мартином, і сподівається, що до нього повернеться здоровий глузд.

Яви V-VI

Гервасій та Палажка під руки виводять Мартина.

Мартин ще деякий час опирається порадам Гервасія, каже, що він поїде в місто, повезе дворянські бумаги…

Гервасій нагадує про те, скільки лиха вже зазнав Боруля через те химерне дворянство.

Мартин у розпачі: “Бумаг же, бумаг багато… П’ять літ діло йшло… зовсім було признали, сопричислили… і не утвердили! І через що? Пустяк! Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах – Беруля, а у старих – Боруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав – Беруля… Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може, й Беруля!.. Та так і покинуть? Жаль живий бере мене за серце…”

З важким серцем він спалює усі документи.

Усі радіють тому, що все скінчилося – і тепер знову будуть жити як люди.

Гервасій просить Мартина дати згоду на шлюб дітей. Той погоджується. Палажка та Марися обіймають Мартина та цілують його.

Гервасій каже, що, коли Микола та Марися будуть добре вчити своїх дітей – ті й стануть дворянами.

Комедія І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля”, як і інші твори драматурга, піднімає низку важливих морально-етичних проблем. Використовуючи могутню силу сміху як засобу боротьби з людським вадами, автор закликає до критичного ставлення до себе й оточуючих.

Головний персонаж твору, Мартин Боруля, має і авторитет, і гроші, і достаток, але духовно скалічений прагненням вийти “на дворянську лінію”. Він прагне будь-що здобути дворянський титул і через цю примху мучиться сам і не дає спокою домашнім. Мартин вилежується вранці в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящого чоловіка, боки болять з незвички, дочку хоче віддати за “образованого чоловіка”, сина мріє бачити знатним чиновником. Він влаштовує “перебудову”, яка суперечить традиційним порядкам його сім’ї, викликає нерозуміння і подив усіх членів родини. Як закономірність – гостра драматична розв’язка: Мартин скрізь зазнає поразки і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля – Беруля) кладе край його змаганням за дворянський титул.

Цікаво, що сюжет цього твору цілком побудований на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це було витрачено багато часу, але марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тобілевич, а в нових – Тобилевич. І. Карпенко-Карий використав цей факт власної біографії; щоб висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, вважаючи, що цим можна якось вивищитися над іншими. Головне, стверджує автор, не титул, а вміння у будь-яких життєвих ситуаціях поводитися гідно, залишатися порядною, високоморальною людиною, яка поважає традиції свого народу і своєї родини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено МАРТИН БОРУЛЯ – ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

Categories: Скорочені твори

Links