Марина Цветаева – життя у віршах

До тебе, що має бути породженим Сторіччя через, як отдышу, – Із самих надр, – Як на смерть засуджений, Своєї рукою – пишу… М. Цветаева Так вуж зложилося, що в Росії два жіночих імена в поезії надовго затьмарили своєю значимістю інші жіночі імена. Це – Ганна Ахматова й Марина Цветаева. У Цветаевой дійсно була хрестоматійна літературна доля. Народилася в родині, де все поклонялися Пушкіну. У дитинстві була закохана в Пушкіна, як у казкового героя

Бачила в батьківському кабінеті сина Пушкіна, а вирішила, що це і є сам великий поет. Життя Цветаевой була переплетена з долями поетів срібного століття. Майже з усіма в неї були дружні відносини, вона сама була разюче талановита, але й схилялася перед талантом своїх сучасників – Пастернаку, Блоку, Мандельштама, Ахматовій… Її поетика містить у собі таку потужну емоційну плазму, що іноді навіть не віриться в жіноче авторство. Зовсім чоловічий, вольовий початок присутнє в багатьох її віршах: И я ввійшов, і я сказала: – Здраствуй!

Пора, король, у Францію, додому! І я знову веду тебе на царство, И ти знову обдуриш, Карл Сьомий! По енергетиці вірша її можна зрівняти лише Смаяковским.

Відомо, що Цветаева із благоговінням ставилася до Маяковського. І в самій поетесі жив бунтарський дух. Її хвилювали Теми з вогневою суттю: И сниться Разіну – сон: Немов плаче болотна чапля. І сниться Разіну – дзенькіт: Рівне крапельки срібні каплют.

И сниться Разіну – дно – Квітами, що плат килимовий. І сниться особа одне – Забуте, чорнобриве… Цветаева написала величезну кількість присвят своїм друзям, близьким. Вона переосмислювала діалог Гамлета із совістю. Просила Маяковського виразити у віршах те, що не під силу було виразити їй самої

Вона придумувала “розлуки” з Пастернаком. Заміняла всіх втрачених шанувальниць нещасному самотньому Бальмонту. Тривожила Блоку поетичними експериментами над звучанням його прізвища

Ахматовій разом з іскрометним поетичним рядком вона подарувала своє серце: И я дарую тобі свій дзвоновий град, Ахматова! – і серце своє на додачу. Ця жінка могла б, як мені здається, розчинитися в любові до інших поетів, але її талант, як дорогоцінний камінь, блискав на срібному персні російського срібного століття, і ніщо його не могло затьмаритися

Вона написасала багато прекраснихих віршівів про любов, про батьківщинуу, про дв її армії – “білої” і “червоної”: Білий був – червоним став: Кров почервонила. Червоним був – білим став: Смерть перемогла. Це був плач, лемент душі Цветаевой. В 1922 році вийшла її книга “Версти”,’состоящая з віршів, написаних в 1916 році. У цьому ж році вона переїжджає в Берлін, де плідно працює над новими віршами

Потім – Париж. І лише в 1939 році вона вертається в Росію, де її чекала трагедія: убогість, замовчування й безвісна загибель, самогубство. От як розпорядилася доля…

Мені порию здається, що у Цветаевой зовсім і не було життєвої долі, а тільки одна поетична. Адже тільки у своїй творчій долі вона випробувала щасливе буття, гідне її душі. Вона це передчувала… Ще коли дівчинкою писала перші свої вірші про своє далеке майбутнє: Розкиданим у пилу по магазинах (Де їх ніхто не брав і не берет!) Моїм віршам, як дорогоцінним винам, Настане своя черга

Вона не помилилася, доверясь поезії. У російської поезії Марина Цветаева завжди буде посідати гідне місце

Марина Цветаева – життя у віршах