А. А. Ахматова й М. И. Цветаева; зустріч двох поетів
1. Ахматова й Цветаева як представниці срібного століття. 2. Вірші до Ахматової. 3. Єдина зустріч. У ранкову сонну годину, – Здається, чверть на п’яту, Я полюбила Вас, Ганна Ахматова. М. И. Цветаева Безсумнівно, серед великої кількості поетес срібне століття – П. Соловйова (Allegro), 3. Н. Гиппиус, М. Лохвицкая, Л. Н. Столиця, А. ДО. Герцик, Ч. де Габриак, М. В. Сабашникова, Е. Ю. Кузьміна-Караваєва, найгучніші імена – це М. І. Цветаева й А. А. Ахматова.
Кожна з них прийшла до слави своїм путем. Вони творили в один час, їхня поезія вдосконалювалася паралельно.
Їх зближала поривчастість і философичность,
Після цього сну Цветаева пише перший вірш до Ахматової. У рядках, узятих мною епіграфом, навіть зізнається в любові їй Вас передаси однією Ламаною чорною лінією. Холод – у весельи, спека У Вашій зневірі.
Все Ваше життя – озноб, И завершиться – чим вона? Хмарний – темний – чоло Юного демона. Перший раз Цветаева довідалася Ахматову через книгу “Вечір”, в 1912 році: “Про маленьку книжку Ахматової можна написати десять томів – і нічого не додаси…
Який важкий звабний подарунок поетам – Ганна Ахматова”. Захопленість Цветаевой супроводжувала сприйняттю Ахматової все життя. “Всі вірші, що були, сущою й майбутні, написані однією жінкою – безіменної”, – уважала Цветаева. Тому вона бачила в Ахматовій родинну душу. Вони обидві випробували у своїй творчості величезний вплив А. С. Пушкіна У них були одні кумири.
Багато років Марина Іванівна була закохана в поезію Ахматової, скорена створеним у своїй уяві образом. Восьмирічна Аля ефрон, дочка, що знаходила в дитинстві під величезним впливом своєї матері – Цветаевой – писала Ганні Андріївні, що читає Чіткі й Біла Зграя, а її улюблена річ – “той довгий вірш про царевича”. Відразу, у листі, є приписка Марини Іванівни: “Аля щовечора молиться: “Пішли, Господи, царства небесного Андерсену й Пушкіну, – і царства земного – Ганні Ахматовій””. Таке преклоніння перед талантом точно визначає ієрархію між поетами: Ахматова завжди була для Цветаевой старшої. Улітку 1916 р. Цветаева пише цикл ” Вірші до Ахматової ” – одинадцять віршів до “царскосельской музи”.
ПРО, Муза плачучи, прекраснейшая з муз! Про ти, очманілий виплодок ночі білої!.. …Ганна Ахматова!
– Це ім’я – величезний подих, И в глиб він падає, що безимянна. Ми короновані тим, що одну з тобою Ми землю топчемо, що небо над нами – те ж! …Златоустой Ганні – всея Русі Спокутному дієслову – Вітер, голос мій донеси… Цветаева присвячує Ахматовій збірник “Версти” (1922). “Змагання в якімсь змісті в мене з Ахматовій – було, але не “зробити краще її”, а – краще не можна, і це краще не можна – покласти до ніг…
“, – говорила Марина Іванівна. Мандельштам свідчив, що Ахматова носила рукописні вірші Цветаевой у сумочці “так довго, що одні складки й тріщини залишилися”. “Марина поет краще мене”, – сказала вона в 1965 році И. Берліну. У них була єдина зустріч, у червні 1941 року у В. Е. Ардова. Марина Іванівна завжди жила в її очікуванні.
Цветаева при зустрічі говорила про свою долю, а також про те, що у віршах усе збувається Ардов згадує, що зустріч була без церемоній, хвилююча: поети потисли один одному руки, а коли Цветаева йшла, Ахматова перехрестила її. По великому рахунку ця зустріч була не-зустріччю, що розчарувала поетів. Від її обидві очікували більшого, але, видимо, і обидві переГорели, і час був не найкраще – Цветаева повернулася на батьківщину, де втратилися волі її дочка й чоловік, і вже через рік покінчила із собою. До цієї зустрічі Ахматова пише вірш “Пізня відповідь” (на давню присвяту), але Цветаевой воно невідом. о У ньому Ганна Андріївна піднімає тему двойничества зі Цветаевой, називає її своєю незмінною супутницею.
Якщо віршами Цветаевой до Ахматової була відзначена перша половина творчого шляху Марини Іванівни, то Ахматова звертається у своїй поезії до Цветаевой у пізній творчості. Темна свіжа галузь бузини… Немов лист від Марини…
…Ми сьогодні з тобою, Марина, По столиці опівнічної йдемо. А за нами такі мільйони, И безмолвнее ходу немає… А навколо похоронні дзенькоти Так московські дикі стогони Хуртовини, наш слід, що заметає. …Як тої, інший – страждальниці Марині, Прийде мені напитися порожнечею Виросла Аля – Аріадна ефрон – судила так: “Марина Цветаева була безмірна, Ганна Ахматова – гармонічна… безмірність однієї приймала (і любила) гармонійність інший, ну, а гармонійність не здатна сприймати безмірність”.
При всій своїй несхожості ці дві жінки були – поетами, і кожна знала ціну дарунка іншої. “Юність завжди віддає перевагу Цветаевой, але з роками, зі зрілістю, погляди (і душі й серця) всі частіше й впевненіше звертаються Кахматовой. Наше щастя полягає в тому, що в нас є й та й інша”, – говорить поет В. А. Солоухин. Ці два стовпи російської поезії в їхній єдності показують значимість жіночої поезії в епоху срібного століття, її унікальність і неповторність
(1 votes, average: 5.00 out of 5)