“Лист Тетяни переді мною; Його я свято бережу…”


Образ Тетяни, створений Пушкіним в “Євгенію Онєгіні”, має не менше значення, чим образ Онєгіна. Тут головним завданням Пушкіна було показати тип простій, здавалося б звичайної, росіянці дівчини, провінційної “панянки”, позбавленої яких би те не було романтичних, незвичайних, з ряду геть вихідних рис, але в той же час дивно привабливої й поетичної.

Автор увесь час підкреслює відсутність у Тетяні рис, якими постійно обдаровували своїх героїнь автори класичних, романтичних добутків: поетичне ім’я, надзвичайна краса. Про героїн Пушкін прямо говорить:

Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної.

Не залучила б вона очей.

Пушкін навмисно дає своїй героїні незвичайне в тодішніх романах, простонародне ім’я – Тетяна. Цим він підкреслює простоту дівчини, її близькість до народу. Автор сам указує на незвичайність ^такого “грубого” ім’я для героїні роману:

Її сестра звалася Тетяна…

Уперше ім’ям таким

Сторінки ніжні роману

Ми свавільно освятимо.

Тетяна виховується в садибному маєтку в сім’ї Ларіних, вірної “звичкам милої старовини”. Характер героїні формується під впливом няньки, прототипом якої поетові послужила чудесна Орися Родіонівна. Тетяна росте в сім’ї самотньою, неласкавою дівчинкою, що не любить грати з подругами, большею частиною зануреної в себе, у свої переживання.


Допитлива, допитлива, вона намагається зрозуміти всю навколишню й свою власну душу й, не знаходячи відповіді на свої запити в старших – матері, батька, няньки, – шукає їх у книгах, до яких вона пристрастилася із самого дитинства і яким звикла вірити:

Їй рано подобалися романи;

Вони їй заміняли все…

У романах Тетяна бачила інше життя, більше значну й багату подіями, інших людей, більше цікавих, вона вірила, що таке життя й такі люди не вигадані авторами, а існують насправді, і була впевнена, що і їй має бути коли-небудь зустрітися з такими людьми й пожити таким життям. Пушкіна говорить:

Вона влюблялася в обмани

И Ричардсона й Руссо.

У Тетяні розвинені моральні якості, щиросердечна простота, щирість. Вона розумна, своєрідна, самобутня. Від природи обдарована “серцем полум’яним і ніжним”. Цим героїня виділяється серед поміщицького середовища й світського суспільства. Головні риси характеру Тетяни – сильно розвинене почуття будинку й щиросердечна шляхетність. Картина ранкової зорі й опис пізньої зими представляють одну з рис характеру героїні – любов до природи.

Тетяна (російська душою,

Сама не знаючи чому)

З її холодною красою

Любила російську зиму…

Тетяна мріє про людину, що вніс би в її життя високий зміст, був би схожий на героїв її улюблених романів. Таким їй здався Онєгін – світський парубок, що приїхав з Петербурга, розумний і шляхетний. Побачивши в перший раз Онєгіна, несхожого на всіх знайомих їй молодих людей, Тетяна, по своїй крайній недосвідченості й непохитній вірі в істину того, що вона віднімала в романах, відразу прийняла Онєгіна за такого “завжди захопленого героя” і закохалася в нього, як героїня її улюблених книг. Вона закохується в нього із щирістю й простотою: “…Все полно їм; усе діві милої без угаву чарівною силою повторює про нього”. Своєрідність характеру Тетяни позначається в тім, що “вона любить без мистецтва”. От чому вона й вирішується написати й послати Онєгіну своє наївно-зворушливе й поетичне любовне визнання. Вона не сумнівається в тім, що і Євгеній повинен її полюбити, і тому щодня з ранку чекає його приїзду й одягається заздалегідь, як для прийому гостей.

Тетяна була сильною, сміливою людиною, тому що не кожна дівчина зважиться написати любовний лист. Однак вона зробила крок і просить Онєгіна не засуджувати її. Героїня хоче поділитися своєю любов’ю, відкрити Євгенію почуття, які спалахнули раптово. У своєму листі Тетяна довіряє Онєгіну свої думки, мрії. Вона вірить, що це її єдина любов, тому пише: “Нікому на світі не віддала б серця я”. Разом з Тетяною переживає й Пушкін, адже Тетяна – улюблена героїня автора. Тільки Олександр Сергійович розуміє Ларіну, він дуже неї поважає, уважає, що Онєгін не гідний любові героїні. Пушкіна знає, що Євгеній любить тільки себе, він уже “втратив життя кращий колір”. Автор розуміє, що ніщо не зможе пожвавити серце Онєгіна. Тому Пушкін співчуває Тетяні:

Тетяна, мила Тетяна!

З тобою тепер я сльози ллю;

Ти в руки модного тирана

Уж віддала долю свою…

Пушкін знає, що ця любов принесе Тетяні тільки біль і страждання, що героїня “любить не жартуючи”. Однак він не може врятувати Тетяну. Пушкіну дуже шкода героїню, тому що її перша любов безмовна. Різка відмова Онєгіна є повною несподіванкою для дівчини. Тетяна перестає розуміти Євгенія і його вчинки:

До глибини душі своєї

Вона перейнята: не може

Ніяк зрозуміти його…

Тепер їй усе в житті байдуже, все неинтересно. У цей час Тетяна робить висновок, що Онєгін просто у своїх почуттях і діях копіює героїв, наслідує їм, будує своє життя по літературних зразках. Але Пушкін зовсім не думав так про Онєгіна, він підкреслює в Євгенію “ненаслідувальну чудність”. Тетяна не може розлюбити Онєгіна й у той же час знає, що це людина, неварта її любові. Євгеній не зрозумів всієї сили її почуття, не розгадав її натури, тому що над усе оцінив “вільність і спокій”, був егоїстом і себелюбом.

Тетяна Ларіна відкриває собою галерею прекрасних образів російської жінки, морально бездоганного, шукаючого глибокого змісту в житті. “Євгеній Онєгін” – романтична Історія про два закоханих, про почуття молодих людей.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Лист Тетяни переді мною; Його я свято бережу…”

Categories: Нові твори

Links